Наївшись свого часу «кольорових революцій», Кремль просто перестав би себе поважати, якби допустив щось подібне в себе під носом. Досвід деяких «сопрєдєльних государств» потребував негайного і докладного вивчення. І, звичайно ж, апробації на практиці у формі соціального експерименту.
... Хабаровськ. Губернатор із Жириновської квоти нічого собою толком не являв, на фоні інших був хіба що непоганим популістом. Зняти і замінити такого для Кремля — діло не те, що друго-, а третьорядне. Але щось пішло не так. Місцеві вхопилися за нього мало не мертвою хваткою — як до смерті зголоднілі дикі пси за останню кістку. Оцінивши ситуацію, коли вже прийнятих рішень назад не відкотиш, бо так не прийнято, центральна влада просто поставила все на павзу. Що найголовніше для парового двигуна, хай навіть модернізованого? Спускати час від часу пару. І не забувати підносити вугілля.
Однак є речі, які зупинити вже неможливо, і одна з них — Лукашенка. Вредний, примхливий, строптивий бацька, що одне думає, друге говоре, а третє робе. Вчора, наприклад, підписував всі що треба угоди про союзні новоутворення, сьогодні психує і дружить тільки з Китаєм, а завтра взагалі пошле першого за майже 15 років посла в Америку з медами-соболями. Найбільш керований диктатор вкінець збрендив і став некерованим. Що з таким зробиш? Тут або підеш відкрито в лобову, на принцип — але не всі принципи хочеться засвічувати. Або, може, краще підштовхнеш його його ж силами, використавши його ж енергію і довівши її до абсурду.
В такому разі допоможуть інші, більш керовані сили: опозиція і суспільна маса. Перша — з цілком ватним світоглядом, друга — з достатньо проросійською громадською думкою. Цього мало ви вистачити для того, щоби втримати Білорусь на своїй орбіті за будь-яких розкладів. Чи підкрутить Путін своїм ОМОНом (і колишнім Беркутом) їхній АМАП, чи прикрутить своїми провокаторами їхній протест, ситуація залишатиметься в межах керованости. Бо якщо зробиш ставку тільки на одного коника, можна, як в Україні, програти і втратити все, всерйоз і надовго. Виявилося, що краще таки підстрахуватись і осідлати двох, а то й усіх трьох коників, і спрягти їх в «русскую тронку». А Хабаровськ нехай почекає, подумає і тричі собі перехреститься...
Вискочити стриноженим білорусам з цих пут непросто. Пута сплетені не в останню чергу власними руками і тому ще небезпечніші, бо вросли в ноги, як рідні. Зрозуміло тільки, що вибір, який у них зараз між Ціхановскою і Лукашенкою, — це ніякий не вибір, а тільки підстава для змін. Лука настільки всіх дістав, включаючи і Москву, і Європу, і самих білорусів, що останні ладні вибрати аби-кого, невідомо кого, хай навіть такого самого, як Лука, тільки би не він. Бо повноцінний вибір, який дасть шанс свободи, — це або Пагоня, або Разгоня. А не «русская тронка».
