Нещодавно спілкувалися з подругою. Вона росіянка, живе у Празі з 2008 року — переїхали туди зі своїм чоловіком після початку російської агресії в Грузії. Поміняли країну свідомо, хоч й прийшлося продавати успішний бізнес, — тому не було сил терпіти відношення — як майже дорослі люди перетворилися на імперських монстрів та почали кричати, що «грузинів треба вбивати». Вбивати за те, що вони не захотіли жити як совки. Вбивати — це стало слоганом росіян ще з часів російсько-чеченських війн, а ми, українці, просто тоді цього не помітили.
Моя подруга Інна Курочкіна зараз знімає проект та викладає на youtube безліч інтерв'ю з чеченцями, казахами, литовцями, українцями. грузинами, — словом, з усіма, хто страждає від росіян. Та вибачається за все, що зробили «русские». А мене питає: «Коли до них дійде, що треба піти з Грузії, з Придністров'я, з Криму та Донбасу, заплатити репарації та попросити прощення?» А я відповідаю: «Коли в них не буде жрачки та серіалів. Поки є, що жерти та „культурка“ — нічого не відбудеться. Жодного покаяння».
В принципі, зрозуміло — серіалів та шоу країна-зомбі випускає зараз «аж до ранку» — хоч дупою їж. Це все й стосується іншої їхньої культурки — російський реп та попса досі звучать на нашому українського радіо — наплював на квоти: «а шо такова, нет никакой разніци». Книгарні продають надруковані в РФ книжки. Якийсь російські чорти навіть приїжджають з концертами — не дивлячись на пандемію та закриті кордони.
Щоб подолати цю отруйну парадигму — марно запускати канали контрпропаганди . На всю їхню брехню та жорстку попсу треба відповідати не фальшивими «кварталами» та «сватами», а давити своєю якісною культурою та щирим мистецством — літературою, музикою, книгами, картинами, виставками, фестивалями, курсами лекцій наживо і в youtube і так далі. Тому, коли українські підприємці підтримують будь-які українські культурні, освітні та наукові проекти — я пишаюсь такими людьми. Вони створюють майбутнє. Тому що тих, кому за 40+, вже не виховати. Треба думати, якими виростуть ті, кому зараз 8-10-12 років — ким стануть вони.
В Одесі велика історія благодійності — тому що тут селилися різні люди різних національностей. Кожна громада мала виживати та не втрачати свою релігію, культуру та ідентичність. Тому, наприклад, збирати десять відсотків з доходів на музей, бібліотеку, школу або лікарню — це було тут нормою ще 150 років тому назад. В кінці-кінців, євреї так відновили державу Ізраїль — можете погуглити історію про синє горнятко (кружку), в яку збирали гроші на початку ХХ століття, щоб викупити свої землі в Палестині.
Поки ми не зрозуміємо, що зберегти Україну та нашу культуру можна тільки вкладаючи в них свої гроші — нічого хорошого з нами не буде — ми так і залишімося уламком імперії. А коли свідомо зрозуміємо це — головне, щоб не було пізно.
Тому, напевно, я підтримую всі культурні проекти, які організовують волонтери в регіонах. Наприклад, «АртФорум» в Запоріжжі влітку 2020-го — з його продовженням вже в цьому році у вигляді «Мистецького простору» в готелі в самому центрі міста. Це унікальний кейс: власник готелю «Інтурист» Максим Ванат відкликнувся на запит Тетяни Орлової та «Запорізького медіа центру» і в День пам'яті Героїв Небесної Сотні 20 лютого в Запоріжжі в нещодавно створеної галереї «Мистецький простір» відкрилась виставка Матвія Вайсберга «Стіна» про Майдан. Сказати, що це було круто — нічого не сказати. Це виглядало так: наприкінці Середньовіччя Леонардо да Вінчі приїжджає не в столицю, а невелике місто — і привозить свої картини, щоб показати їх людям. Місяць «Стіна» знаходилась в звичайному готелі — і кожний бажаючий міг безкоштовно подивитися на велике мистецтво.
Треба сказати, що Матвій — сам учасник подій Революції Гідності, гуманіст і просвітитель. Тому подія, дійсно, запам'ятається запорожцям надовго. Це маленький приклад — як бізнес може підтримувати та просувати українську культуру. Не «шаровари та віночки» — як хочуть нас бачити імперці — слухняними та меншовартими. А справжню сучасну модернову українську культуру.
Ознака цивілізації — довіра в суспільстві. Те, чого в Україні так дійсно замало. Бізнес зараз в скрутному стані — самий час подумати не тільки про себе та свою кишеню, а ще про майбутнє — яким воно буде.
