Що відбувається з душами людей, в житті яких бескінечно довго, безальтернативно і зухвало панує абсурдне, жорстоке і цинічне зло? А якщо це відбувається протягом століть?..

Коли труїли Навального, Карамурзу, заарештовували Ройзмана, російське суспільство в переважній своїй масі шаруділо обгортками цукерок, зрідка сплескувало долонями «госпаді, чьо тваріцца-то…», окреслюючи загальну стурбованість тим, що відбувається щось «тривожне». При цьому воно старано уникало конкретики, і миттєво поверталося до власних маленьких буденних справ. Хтось зубоскалив. Хтось гучно і пафосно підтримував правлячий режим, щоб сусіди бачили і чули. А загалом, дивлячись на це все в телевізор, більшість мовчки продовжувала, як завжди, ходити по магазинах і ресторанах, їздити відпочивати, і все це в кращому випадку з табличкою на шиї «я внє палітікі», «я чілавєк міра, мнє нєт дєла до єтіх канфліктов».

Ну і підсумовуючий висновок «там навєрху разбєрутся» з колективним киванням головами. Щоб всі при цьому один одного бачили.

Так от. Ці душі втрачені. Назавжди. Бо вони остаточно адаптувалися в єдиний можливий на Росії спосіб: перетворилися на висушений гербарій. Який структурно ніби і нагадує людину, але всі життєві соки в ньому давно висохли, і повернути до життя його вже не вийде.

Тож немає нічого дивного в реакціях російського суспільства на напад Росії на Грузію чи Україну. Бо реакція суспільства сушених душ, тимчасово відмочених в сиропі державного абсурду до стану цукатів, не може бути іншою. Сироп державного російського абсурду з пропагандою війни просто на деякий час створив для них ілюзію повернення до реального життя, про яке вони давно втратили уявлення.

«Жєнщіна, тєбє нужна свобода?»

«Зачєм мнє свобода? Я замужєм...»

А далі?

А далі буде поразка Росії у війні і падіння Путіна, і я не збираюся бути обережним в прогнозах.

А після падіння Путіна до влади в Росії прийде чергове зло. Формат зла, його токсичність і наступна адміністративно-правова форма країни можуть змінитися.

Але сутність населення – ні.

Російське населення прочитане і прораховане. В ньому немає і ніколи не було нічого «загадкового». Вся його «загадковість» полягає лише в тому, що в результаті століть зворотньої селекції, за поодинокими виключеннями, воно давно і надійно мертве в цивілізаційному плані. Тобто за одним столом з цивілізацією всі ці роки завжди сидів мрець. Міф про «загадковість» породжений був спробою пояснити чому він завжди такий незворушно мовчазний, і чим далі — тим токсичніший.

Надалі «російське суспільство» просто шукатиме собі більш-менш спокійного способу остаточно розкластися на складові, спробувавши згадати свої справжні корені. Та частина, яка корені не знайде, зникне назавжди. Звісно, не зразу, а протягом певного часу. Ще навіть встигнуть пошукати собі нового «дракона», і навіть знайдуть.

Але розпад та розкладання — єдина перспектива тіла, в якому вмер мозок.

Ну а кому дістануться території – далі буде видно.