Ідеалістичний багато в чому пост.
Нехай схоже на репліку «Капітана Очевидність», але все ж корінь проблем українського суспільства, як і будь-якого іншого, там же, де його мотивація. Конкретно — мотивація при здійсненні того чи іншого вибору.
Всі «прєлєсті» вітчизняної мотивації — ось вони, навколо: в парламенті, уряді, президенті, на тб зокрема і в медіа загалом, в соціальній галузі, правоохоронних органах, судовій системі.
В транспорті і медицині.
На подвір'ях і в під'їздах.
В країні за всі роки незалежності так і не трапилося в керівництві взагалі і політиці зокрема справжнього мотиватора. «Губєрнатори» зі своїми «губєрніями» були, націонал-демократичні провіднники-демагоги були, пройдисвіти, шулєри, бандити були і є вдосталь, «хазяйствєннікі» були. Де тільки не шукали. Тепер дошкреблися вже до коміка з посереднього телешоу (суб'єктивне оціночне судження, згоден).
Але жодного системного «мотиватора» загальнодержавного рівня чомусь досі так і не було. Ані особистості, ані політсили.
Вибачте, якшо комусь не подобається, бо він/вона про себе іншої думки.
Я ж про результат! Він же ж кожного дня буквально навколо кожного з нас.
Україну якщо щось сьогодні по-справжньому і мотивує, то це необхідність фізично відбитися від нападу на себе засліпленого фантомними болями хворого на голову обмилка колишньої Російської Імперії, який своїм агресивним маразмом здивував навіть більшість місцевих поміркованих совків.
А поводься Росія в 2014 році інакше? А запропонуй вона в той момент допомогу у відновленні управління державою (м'яко, без фізичного втручання взявши під повний власний контроль бажані території) та відкрий Україні власний ринок? Без жодних анексій та агресії, послуговуючись головним, а не спинним мозком (суто теоретично, бо фактично Росія «думає» вже давно заспіртованим в скляній банці мозком Лєніна).
Де б на сьогодні була Україна? Як мінімум в таможєнном саюзє.
Але менше з тим, я не про це.
За Зеленського голосували тому, що він був проти Порошенка.
Я питав «Чому? поясніть!»
Відповідь (узагальнена): «Зеленський оточить себе професіоналами, які зламають систему і побудують все заново».
Питаю (спокійно): «Шо саме побудують? Уточніть будь-ласка».
Відповідь (узагальнена і як правило вкрай емоційна): «... Ви шо, за Порошенка?!. ПОРОХОБОТ???»
Все.
Розумієте? Оце і ВСЕ. Буквально.
Вся МОТИВАЦІЯ.
Ну там іще «посадить баригу», «диджиталізація», «бізнес на крові», «прєкратіть вайну» та інші окремі уламки смислового туману.
Єдине базове в свідомості середньостатистичного громадянина України рішення — зміна керівника.
Не зміна власних правил життя. Не зміна правил побутових відносин між людьми як учасниками певної спільноти, співмешканцями однієї території, а звично призначити когось, хто одночасно якимось дивним чином має «здєлать всьо харашо», і одночасно не має права чіпати святі побутові корупційні, совкові, барижні звички наріду.
Звісно, я кажу не про всіх. Але результат голосування на минулих виборах ви всі бачили. І я НЕ ІДЕАЛІЗУЮ ВИБОРЦІВ ІНШИХ КАНДИДАТІВ, бо всі люди різні, і святих я в житті, слава богу, ще не бачив (це мене особисто мотивує ;)).
А сьогодні не треба особливо прислухатися до того, що саме говорять виборці проєкту «Слуга народу» про цей проєкт (вже не бачу смислу вже ділити його на окремі частини).
Лише рік минув, як все загалом стало зрозуміло.
Бо українці вчергове вирішили доручити встановлювати розмиті правила розмитому «комусь», не заморочуючись обговоренням чогось конкретного спочатку між собою.
Так, все традиційно тупо.
Між собою українцям стало звичніше завзято гавкатися до запаморочення через політичний паркан на захист того, хто цей паркан поставив. Не помічаючи, шо поступово опинилися не стільки в своїй спільній країні, скільки за чужими політичними парканами на чужих подвір'ях окремих феодалів. В будці на чужому ланцюгу.
Бу! Занадто неприємно написав? Шокуюче?
Я ж не знаю як технічно правильно мотивувати на якісь зміни в стосунках передусім між собою. Як мотивувати почати спілкуватися не для звинувачень, а для пошуку рішень. Без пошуку посередників та керманичів. Взаємно пробившись до свідомості одне одного крізь накип чужих маніпуляцій.
Бо в першу чергу має бути досягнута домовленість щодо правил життя між собою. Очі в очі. Перемагаючи наявну особисту відразу.
Зчого починати? Хоча б не срати по під'їздах. Або прибирати лайно за своєю собакою під час прогулянки. Не сідати за кермо бухим і не порушувати правила дорожнього руху, а якщо побачив порушника, який пролетів перехрестя на червоне, то повідомити про це поліцію це якраз правильно. Бо якось на такому перехресті в цей момент дорогу може переходити близька тобі людина.
Починати з того, що спрацює в реальному житті. Щоб почати намацувати нові механізми взаємодії, які приноситимуть реальну користь, яку кожен зможе буквально відчути.
Інакше не вийде, бо треба, щоб кожен повірив. Потім знову перевірив і пересвідчився, що результат нікуди не подівся. Тоді почне повертатися втрачена довіра, і спершу вона має повернутися в стосунки між людьми.
Ми маємо дійти згоди банально щодо того, що добре, а що погано. І домагатися виконання всіма цих правил і звичаїв, починаючи з себе.
А вже потім обирати того, хто лише забезпечуватиме найкраще з усіх можливих виконання цих правил.
Аби ми, як мінімум, один одного через чужі не перестріляли.
П.С. Це не заклик примирятися з російським баченням України.
