Як і класичний піар, інформаційна війна ніколи не починається раптово. Інформаційний «наступ» в стилі атаки кінноти Чапаєва просто загрузне в непідготовленій трясовині без цілого комплексу попередніх і розтягнутих в часі заходів з «осушення місцевості» та роботи з наполегливою та терплячою культивацією цільової аудиторії під цілі майбутніх інформаційно-психологічних диверсій.

Я спробував виокремити та адаптувати ці ознаки з того, що вже було вивчено та опрацьовано.

Перелік цих ознак не повний. Він доволі суб'єктивний і складений на підставі адаптації під сьогоднішні реалії висновків інших авторів, які в різні часи і в різних країнах досліджували засоби маніпуляцій суспільною свідомістю.

Для того, щоб стати маркерами, які сигналізуватимуть про інформаційну агресію, описані нижче явища повинні мати тривалий та системний характер, а також виступати в певному логічному поєднанні одне з одним.

При цьому просто короткострокова поява однієї чи навіть декількох ознак без системного поєднання з іншими ще не може вважатися підготовкою до атаки чи самою атакою. Але водночас інформаційний привід та реакція на нього мають обов'язково моніторитися на наявність маніпуляцій, оскільки такі дії можуть бути розвідкою: вивченням реакції для подальшої адаптації контенту з метою підготовки грунту для проведення інформаційно-психологічних диверсій.

Системність та постійність присутності подібних явищ в інформаційному просторі мають на меті створення сприятливого середовища для успішного проведення інформаційно-психологічних диверсій.

Отже, як це відбувається.

1. Відволікання уваги.

Інформаційний простір на найважливіших напрямках послідовно та систематично заливається бетоном маргінальних, малозначущих інфоприводів, які відтягують увагу від справді важливих проблем та рішень, які приймають органи влади та обговорюють провідні політичні та економічні кола.

Ця маніпуляція призначена для відсікання уваги суспільства від отримання важливих знань та інформації, наприклад, в галузі управління, суспільного життя, сучасної науки та економіки, технологій, психології і багато чому іншому.

Замість цього інформаційний простір агресивно заповнюється містикою, новинами шоубізнесу, спортом та іншими складовими, спрямованими на збудження реліктових людських інстинктів: від еротики до порнографії і від побутових мильних сюжетів до сумнівних способів легкої та швидкої наживи.

Ні, я не кажу, що спорт чи розваги це погано. Я про те, з якою метою і в якості чого ці новини використовуються.

2. Штучне створення проблеми, роздмухування емоційної реакції на неї та провокування «простих рішень» серед опонентів відносно один одного.

Наприклад, створення проблеми «утисків російської (угорської і т.ін.) мови» і їм подібних, масове та організоване вкидання фейків та чуток з цієї теми, розкручування тем насильства, влаштування провокацій та акцій непокори аж до організації терактів з метою спровокувати громадян вимагати від держави прийняття законів та вжиття заходів разом з проведенням політики, яка відверто спрямована на розкол суспільства «за мовною ознакою», а також провокування частин суспільства, які протистоять одна одній, вимагати від держави вчинити «необхідне зло» для «захисту».

Дуже важлива умова полягає в тому, що агресор не намагається переконати у своїй правоті, а зазвичай діє одночасно на боці всіх сторін конфлікту, переслідуючи мету максимально поглибити протистояння всередині об'єкта нападу, та зробити конфлікт непримиренним.

3. Інфантилізація населення.

В публічних пропагандистських виступах, які публікуються в ЗМІ чи соціальних мережах і розрахованих на широку аудиторію, використовуються максимально примітивні доводи та аргументи, наче спікер звертається до дітей шкільного віку з затримкою у розвитку чи розумово неповноцінних індивідуумів. Це стосується передусім використання тез, що містять відверті маніпуляції, які навмисно підкреслюють один бік проблеми та повністю ігнорують інший, а інтонації, з якою вони висловлюють, забезпечують емоційну довіру та прихильність цільової аудиторії.

4. Провокування емоційної реакції.

Вплив на емоції це класичний приклад маніпуляцій, спрямованих на блокування здатності людей до раціонального мислення та тверезого аналізу з головною метою: позбавлення здатності до критичного осмислення подій.

Підтримання у людей почуття невпевненості, страху, тривоги відкриває інформаційному агресору широкі можливості для маніпуляцій на рівні підсвідомості, «імплантуючи» туди думки, бажання, страхи, побоювання, примуси чи навіть суцільні поведінкові комплекси. Постійне та систематичне повторення заклинань про те, яка несправедлива влада, як все погано, як було колись раніше добре, чи як «утискають російську мову» чи «російськомовне населення», які громадяни принижені та голодні, покликані залишити поза увагою справжні причини того, що відбувається.

5. Маргіналізація цільової аудиторії.

На різних рівнях, в тому числі через агентів впливу в державних установах та органах влади, здійснюються систематичні заходи зі зниження базового рівня освіти чи освіченості цільової аудиторії та впевненому утриманню її на цьому рівні з метою якомога чіткішого відокремлення її від решти населення.

6. Пропаганда моди на посередність.

Суспільству загалом нав'язується думка, що модно бути тупим, зухвалим, вульгарним та невихованим. Посередність тиражується в сучасному інформаційному просторі в нечуваних масштабах в будь-яких соціальних сферах від релігії та науки до мистецтва і політики.

Зазвичай це реалізується через раптову одночасну появу специфічних ток шоу, які цілими годинами в прайм тайм на центральних телеканалах у максимально дозволений вульгарний спосіб буквально обсмоктують подробиці тупих побутових негараздів між маргінальними особистостями.

Магія, скандали, віщуни, жовта преса, низькосортний гумор та популістичні акції покликані занурити свідомість людей в специфічну реальність і утримувати її там від реального світу. Підвищення активності в цьому сегменті разом з іншими «напрямками» покликане здійснити підготовчий вплив на морально-психологічний стан частини суспільства з метою поширення почуття невпевненості, тривоги, недовіри.

7. Культивація почуття провини.

В інформ просторі серед певних цільових груп порівняно з попередніми періодами різко активізується чи поступово, але помітно прогресує поширення наративу про те, що всі негаразди людини це її і тільки її особиста провина, і що вони відбуваються через брак її розумових здібностей, умінь чи докладених зусиль. Мета — змусити свідомість «клієнта» з фокус групи переключитися на самоприниження, звинувачуючи в усьому самого себе, викликати у нього пригнічений стан, який, серед іншого, призводить до бездіяльності. Цей процес зазвичай активізується в поєднанні з іншими заходами та призначений для підготовки необхідного морально-психологічного стану цільової аудиторії.

Перелічені мною ознаки — це лише до певної міри адаптований перелік давно відомих інформаційних маніпуляцій, систематизація яких в поєднанні з ефективним моніторингом і постійним вивченням практик дозволить перейти від боротьби з наслідками до вчасного виявлення загроз та впевнених дій на упередження.