Поки Європейський Союз не пройде глибокої структурної перебудови, двері залишатимуться закритими.
Автор: Wolfgang Munchau, очільник Eurointelligence.
Переклад: О.Нестеренко
Джерело анлгійською.
«Протягом багатьох років мені було відомо про три основні наративи щодо сутності Європейського Союзу:
- старий федералістський варіант, який наразі вважається мертвим;
- зведення поняття ЄС практично тільки до функцій великого спільного ринку;
- наратив про ЄС як гаранта свободи в пострадянській Європі.
Останній наратив ще ніколи не був таким популярним, як сьогодні, через напад Росії на Україну. Проте, незважаючи на його очевидну привабливість, він аж світиться від прогалин.
Фундаментальною трагедією Європейського Союзу є те, що для того, аби виступати в ролі маяка свободи, він повинен стати такою собі федеральною державою. При цьому, хоч згадані три наративи здаються різними, але їх важко відокремити один від одного.
Протягом останніх десяти років Європейський Союз намагався збільшити свої повноваження за допомогою обхідних методів. Він використовував новаторські правові інструменти для компенсації відсутності права на підвищення податків та емісію боргу. Моїм улюбленим прикладом є план інвестицій на понад 300 мільярдів євро, який спочатку був запропонований у 2014 році колишнім президентом Європейської комісії Жан-Клодом Юнкером. На практиці це в основному була формальна перекваліфікація вже існуючих інвестицій, на які наліпили офіційне маркування ЄС.
Ще одним прикладом розриву між величними амбіціями та фінансовою реальністю став „фонд відновлення“, заснований у 2020 році після початку пандемії. Цього разу це були реальні кошти — понад 300 мільярдів євро у формі грантів. Величезна кількість коментаторів поспішили оголосити, що це був початок створення фіскального союзу Європи. Але так не сталося.
Європейський Союз все ще залежав від своїх членів для гарантування своїх боргів. Фінансові ринки бачили ситуацію наскрізь, не маючи жодних ілюзій стосовно того, що відбувається. Зараз борг ЄС торгується з преміальною процентною ставкою порівняно з процентними ставками його держав-членів. Цього не повинно було трапитися.
Подібні імітації не призводять до реального геополітичного лідерства. Лідерство потребує реальних грошей. Також знадобиться новий установчий договір для створення фіскального союзу, окільки Європейський Союз в тому вигляді, як він існує сьогодні, не може виступати ані як глобальна сила, ані надавати економічні стимули. Він все ще може успішно адмініструвати спільний ринок та митний союз. Він може регулювати або чинити вплив на окремі інші ринки. Але він не може зробити те, що йому насправді хочеться зробити — стати геополітичним актором, силою свободи та лідером в зеленій енергетиці.
Чи, якщо бути конкретнішим, прийняти Україну як державу-члена.
Європейський Союз може дійсно оголосити Україну кандидатом на приєднання, але потім залишити її гнити в передпокої, як це сталося з Туреччиною. Зараз ЄС просто фізично не має структурних механізмів для впорядкування відносин з Україною.
Незважаючи на промовисту підтримку України на європейських самітах та в соціальних медіа, тон, ймовірно, зміниться, як тільки держави-члени зіткнуться з рахунками за приєднання України до ЄС. Німеччина та інші головні донори бюджету Союзу муситимуть нести основні фінансові навантаження витрат саме в той час, коли їхні власні економічні моделі перебувають під тиском. Чи будуть Польща та Угорщина задоволені скасуванням їхнього поточного статусу приорітетних отримувачів коштів з бюджету ЄС на користь України? Чи погодиться Італія стати ще більшим вкладником?
Як країна з 43 мільйонами жителів, Україна витіснила б Польщу з місця п'ятої за величиною держави-члена ЄС після Німеччини, Франції, Італії та Іспанії. Приєднання України призвело б до перерозподілу існуючих голосів в Раді Міністрів, одному з двох головних органів прийняття рішень ЄС.
Я вірю, що існує рішення. Європейський Союз може створити структуру двох рівнів членства – так званої „центральної єврозони“ та „зовнішньої групи членів“. Україна могла б приєднатися до цієї другої групи. Часто вживаний термін „асоційований член“ наразі є занадто легковажним для того, що він повинен містити по суті.
Розділ ЄС на внутрішні та зовнішні групи включав би митний союз, єдиний ринок та структурну та регіональну допомогу для всіх. Якщо б „основна група“ заснувала автономний фіскальний союз, вона могла б залучити кошти в ім'я ЄС для фінансування реконструкції України. Україна, разом з іншими країнами зовнішньої групи, отримала б повноцінне право голосу з усіх питань, крім монетарного та фіскального союзу, до яких країни „зовнішнього кола“ не належатимуть. За це, в свою чергу, вони користувалися б більшим ступенем національного суверенітету в економічній політиці.
Я не намагаюсь переконувати, що про це буде легко домовитися. Поки люди живуть в ілюзії, що „фонд відновлення“ може стати зразком для спільної європейської фіскальної політики, буде відсутньою мотивація щодо зміну формального договору. Проте ця ілюзія не триватиме вічно. Наслідки збереження існуючого статус-кво стануть очевидними:
- ЄС як розчарування;
- ЄС, що втрачає глобальну роль;
- ЄС без України.
Реформа ЄС також стала б сигналом для Великобританії, якщо вона бажатиме повернутися. Незважаючи на всі їхні відмінності, Україна та Велика Британія мають спільну проблему у взаєминах з ЄС. Жодна з цих двох країн, здається, не має життєздатної альтернативної стратегії поза Союзом.
Проте ЄС, такий, як він існує сьогодні, також не відповідає їхнім інтересам.
З проміж трьох наведених напочатку наративів для Великої Британії найбільш зрозумілим є версія Європейського Союзу як спільного ринку. Українці, зі свого боку, бачать ЄС як безпечне укриття від російськго тиску. Тільки така, здається, давно вмерла ідея формального політичного союзу, з окремим фіскальним простором та структурою членства з двома рівнями, може задовольнити як інтереси України, так і самого ЄС, якщо він прагне стати глобальною силою.
Це також відкрило б шлях для Великої Британії, якщо вона бажатиме повернутися і приєднатися на оновлених умовах.
