Команда Зеленського оголошувала, що збирається перемогти росію в інформаційній війні.
Під інформаційною війною вони розуміли виключно свій власний наступ, коли вони, всі такі в білому, красіво з відкритими забралами скачуть квітковим полем з «добром напєрєвєс», як чарівник Гендальф, а ворог смішно і перелякано тікає, залишаючи позиції.
Ну або як у кінофільмі «Чапаєв». Подивіться, може хто не бачив.
Зрештою, так вийшло під час президентських виборів. Розігрівши і без того розігріту публіку, і з її допомогою розгромивши строкаті ряди зарозумілого та сліпо впертого у своїй безальтернативності супротивника, захопили його володіння. Якісно відзняті крупні плани, пафосна музика, палкі промови та обіцянки, загальне піднесення, очікування чогось нового і захоплюючого, бла-бла-бла.
Глядачеві кіно дуже сподобалося.
Але на виході з теплого кінотеатру на усміхнених артистів з квітами і щасливих глядачів чекала сувора бритоголова дійсність з арматурою та ціпками.
Поки що артисти забігли назад, зачинилися, і конвульсивно, абияк всередині намагаються знімати нове кіно. Намагаються, сперечаючись і штовхаючись між собою. Знімають навипередки якісь розрізнені сюжетики, не бачачи і не розуміючи того, шо робиться ззовні, заспокоюючи себе сподіванням, що погані хлопці не такі вже й погані, та і мабуть вони вже пішли кудись, а грюкіт ззовні у двері то... вітер... або дощ...
Мабуть далі буде продовження, сняте вже тими, хто ззовні. На мобільники.
