А по простому так.
Нахера мені, в моєму городі, туалет засранця сусіда.
Спочатку цей засранець заскочив бо ледь не добіг до свого.
Потім, бо йому сподобалось, а я промовчала.
Потім в мій туалет почали ходити гості того сусіда-засранця бо свій туалет він вже засрав, а тут ще ні. Чисто, зручно була вода й папір.
Спочатку сусід-засранець просив туалетний папір, потім якось обходився сам, а потім став його вимагати. Зараз хизується що знайшов папір — рве старі газети та роздає своїм гостям.
Так і з водою. Зразу казав, що обійдеться, а зараз вимагає щоб включила йому воду бо засре мені хату.
Спочатку те сусідство воняло на весь город, потім двір, а ротім і на всю вулицю. Сусіди звикли і внюхались...хтось навіть балдєє від того аромату, аж в голові паморочиться.
А сьогодні я вже туди й не ходжу, паркан поставила, нехай засеруться і живуть із тим самі.
Але ні, каже паркань пересунь...
От тільки думаю я, а далі що, зробити все як хоче сусід-засранець? І одідвинути свого паркану трохи ближче, бо обійяє що наведе лад і на мій город лізти не буде.
А я щось в обіцянки засранця не вірю.
