Цікаво спостерігати за реакцією нашого суспільства на таку хвилю підтримки з боку західних країн. Небувала впертість у дипломатично-інформаційному протистоянні з РФ. Надання озброєння. Демонстративні візити в Москву вже після Києва. Допомога в протидії російській дезінформації, тощо.
Варто розуміти, що в США, Великобританії та країнах ЄС досить чітко усвідомлюють загрози дезінформаційних психологічних операцій, які проводить РФ. Попри дипломатичну мову заяв і реакцій на такі заходи Кремля, там розуміють серйозність загрози і усвідомлюють шкоду, якої завдають росіяни своїми інформаційними атаками. В тому ж ЄС відбувається системна робота з відслідковування інформаційно-психологічний заходів і публікуються постійні звіти на цю тему. В Європі виникло сильне роздратування діями Кремля щодо розхитування ситуації під час пандемії. Вони були направлені на погіршення загальної ситуації, підриву довіри до урядів та програм імунізації. Тобто, ми маємо розуміти, що нинішня ситуація із активізацією протидії російським зловмисним наративам має чіткі причини та не є чимось випадкорвим. Кремль догрався до того, що західні країни вже просто мусять займати позицію стримування. Навіть ті, які цього не дуже і хочуть.
Ми вже звикли, що багато хто на заході волів закрити очі на російську агресію проти України. В когось прагматичні причини, а хтось розумів, що його виборцям це не цікаво. Але це змінилося.
Ми звикли до того, що для привернення уваги частіше за все потрібна чергова трагедія. Що ми мусили доводити на кожному кроці, що проти України розв'язали агресивну війну. Що це не «конфлікт в Україні». Звилки до цинічного прагматизму, який не передбачав якогось надмірного співчуття. Але це змінилося.
Ми з недовірою ставилися не лише до будь-яких дій і заяв Кермля, але й до рухів західних країн, адже активно поширювалася теза, згідно з якою «українську проблему» дехто хотів вирішити саме за рахунок поступок щодо українського суверенітету. Аж раптом тепер стало легше отримувати зброю, а позиція західних країн стала куди менш багатозначною. Чому ж так сталося? Точніше, які причини крім усвідомлення того, що Росія загрожує не лише Україні, але й цивілізорваному світові та усталеним після Другої світової війни інститутам міжнарожного права з їх подальшою модифікацією після падіння «залізної завіси».
Зараз ми пожинаємо плоди того, що посіяла активна частина українського суспільства. Вистоявши на Майдані. Вистоявши у критичні моменти військового вторгнення. Виконуючи функції сторожового пса для влади, яка мусила бачити береги. Українці показали, що тут є кого підтримувати і що тут є точка опори для цивілізованого світу в протидії знахабнілій бензоколонці, яка намагається розвернути історію та штовхати світ до хаосу. Український спротив став основою нашої суб'єктності. Це показує розтиражована стаття міністра оборони Великобританії.
Чим вона знакова, я описав тут: https://www.facebook.com/osolonko/posts/2168731119950629
І те, що для когось виглядає як «прозріння» західних політиків, не є чимось випадковим. Там вміють рахувати. Відрізняти і не плутати місцями причини та наслідки. Звісно, вони діють у власних інтересах в першу чергу. Але те, що допомога Україні стала їхнім інтересом, це як раз заслуга українців. І треба скористатися створеними можливостями якомога ефективніше.
