В словах очільника російського МЗС Лаврова про те, що країни, які вийшли з СРСР та Варшавського договору «осиротіли» криється ще один симптом кремлівської хвороби. Чи то хвороби, якою вони хочуть щоб ми хворіли. Україна, Польща, Литва, кавказькі, середньоазійські країни та інші. Це показує психологію, що панує в Кремлі. Психологію тирана і психопата, по якій дуже болісно вдарив польський політик Сікорський.
Це психологічна неповноцінність, неповносправність, комплекс меншовартості. Необхідність бути частиною чогось більшого, ніж ми є насправді. Прагнення долучитися до чогось наче б то більшого, важливішого, ніж є ми самі. Мовляв, ті ж таки Україна і Польща ніхто і ніщо без кремлівського проєкту. Що вже казати про маленькі Угорщину або Чехію.
Застуджений на голову міністр закордонних справ РФ просуває наратив, за яким після розвалу радянської тюрми народів, звільнені з неї країни «осиротіли». Тобто, їх має хтось підібрати, дати притулок у вигляді іншої ідеї чи проєкту. Тобто, це може бути те ж НАТО, або нинішній СРСР 2.0, який так палко створює Путін. А отже, якщо такі варіанти існують, то Кремль має докласти зусиль, щоб стати цим «усиновлювачем». Бо він вважає, що ці країни — його власність, яку в нього забрали. Кляті націоналісти, захід, інопланетяни, всесвітня змова тощо. І він хоче цю власність собі повернути. При цьому, в праві обирати власний шлях, а деяким країнам навіть в праві існування в Кремлі відмовляють. Як от нам, Україні.
Саме наша країна є центральною «проблемою» для Кремля. Це дуже легко довести.
Кожна важлива політична подія на кордонах РФ, навіть якщо це далеко від України, демонструє, що наша кдержава є головною мішенню і пожаданням російської пропаганди.
По-перше, проти України безперервно проводять інформаційні операції. Десятиліттями захоплювався інформаційний віртуальний, а потім і фізичний простір.
По-друге, будь яка криза чи інцидент завжди використовуються роспропагандою для того, щоб ужалити нас.
Криза з мігрантами в Білорусі? Звичайно, Україна серед «винуватців». З"являється підроблене повідомлення про розстріл мігрантів на українському кордоні. Навіть використали якесь "ліве" відео в інфра-червоному спектрі, де незрозуміло хто наче б то стріляє незрозуміло в кого. Мовляв це наші в Чорнобильській зоні розстріляли мігрантів.
Протести в Казахстані? Будь ласка, штаб координації знаходиться в Києві. Звісно, де ж йому знаходитися і ще?
До речі, тут можете підглянути набір наративів, які поширювалися російськими пропагандистами про Казахстан і Україну:
https://www.facebook.com/osolonko/posts/2159064124250662
В контексті білоруських і казахстанських подій головною страшилкою крім кривавої руки Заходу, є Україна. І роспропаганда всіх намагається ткнути носом саме в Україну. Бо знову ж таки, для Кремля це травма. Коли в країні, що вирвалася з совка, сяк так працює інститут політичної альтернативи, а місцеві виявилися здатними продукувати певну кількість і якісь кадрів, яким не треба рівнятися на вчорашніх імперських управлінців, присланих з Москви. Це травма тих, хто вірив і хоче вірити в нашу меншовартість. Хоча для українців тут ще багато роботи звісно. Як і в напрямку усвідомлення себе і своїх цілей поза протистояння з агресором.
Україна для Путіна травма і він не приховує того, що ні за що не бажає допустити хоч якогось натяку на те, що ті ж таки Білорусь і Казахстан матимуть хоч якісь атрибути, пов"язані з болісними процесами державотворення в Україні. Жодного розвитку національної мови і культури, жодного реального політичного життя, жодної свободи висловлювань і зібрань. Все прикрити, спалити, розстріляти.
Тому якщо вам здалося, що світ Кремля, світ Путіна, крутиться навколо України, то вам не здалося. Мало потіхи звісно у тому, що ми в центрі інфодемії та є головною мішенню Москви. Але якщо втримаємось, то може хоч більше будемо цінувати здобуте. Принаймні ті цінуватимуть, для кого це справді буде цінністю.
Нам потрібно витісняти наративи Москви з нашого інформаційного та віртуального простору та протидіяти їм на світовій арені. Для того, щоб наратив української меншовартості й вторинності сприймався в Україні, роспропаганда десятиліттями прививала нам відчуття неповноцінності. Мовляв, ми ніщо без Росії і бути кимось ми можемо лише як частина імперії. На жаль, в багатьох громадянах це проросло. Хоча, я думаю сподівання в росіян були на набагато кращий результат, з огляду на те, на яких рубежах захлинулася операція "руская вєсна" 2014 року.
Інший наратив — про "осиротіння" сходу Європи, Кавказу, середньої Азії — хоч і не каже нам нічого нового про плани і бажання путінського режиму, але показує оголені дроти, які нам варто перерізати. А саме, викинути із суспільної свідомості назавжди цей комплекс меншовартості, який нам нав"язують.
Отож, рускій мір Путіна крутиться навколо України, бо російський проєкт є без України неповноцінним і осиротілим. Нам не потрібні росіяни для того, щоб будувати український проєкт, натомість, росіянам потрібна Україна. Її людські, інтелектуальні, природні та інші ресурси. Потрібні ми всі під чоботом кремлівських бандитів, адже так вони не втратять вкрадену історію, вкрадений потенціал тощо. То хто ж тоді сироти, якщо для Кремля Україна стала реальною залежністю, без якої там не буде спокою?
