Часто можна почути таку думку, ніби кирилиця найкраще і досконаліше передає українську мову та її фонетику, ніж інша знакова система письма, наприклад латиниця. Ті, хто роблять такі заяви не уточнюють, що саме вони мають на увазі та який аспект передачі мови хочуть висвітлити – естетичний, морфологічний, фонетичний чи якийсь інший.
Як відомо, будь-яка сучасна система письма здатна виконати всі вимоги для передачі будь-якої мови, але коли йдеться про транслітерацію, мають на увазі саме латиницю, ніхто чомусь не думає всерйоз транслітерувати в'єтнамську на кирилицю, або китайську на арабську в'язь. І в'єтнамці і китайці вільно користуються своїми системами латиниці (уявіть собі, у них вони є), і ніхто попри рясну діакритику не плюється, та не каже, що кирилиця, або якась інша система, могла б зробити це краще.
Вибір зроблений на користь латиниці не випадковий – латиниця просто більш вигідна в умовах розвитку технологій та неспинного процесу глобалізації, от і все, чиста прагматика. Але якщо захисники кирилиці мають на увазі суто естетичний аспект, то праві вони лише почасти.
Кирилиця, до якої ми звикли, порівняно з латиницею – це рівно підстрижені декоративні кущики на фоні шпилястих k, d, l, t, h. Але заслуга тут не стільки в кирилиці, скільки в особливій системі розподілу фонем, де певна їх частка має власне позначення, а інша – ні. Нижче я доступніше поясню, що маю на увазі.
Справа в тім, що українська абетка, як і будь-яка інша, не передає всіх фонем української, чи будь-якої іншої мови. Українська мова має аж 48 фонем, і серед них лише 21-на увійшла в українську абетку. Решта 27 фонем не мають своїх однозначних графічних позначень, тому вони вимушені складатися з диграфів та триграфів: дж, дз, дзь тощо (так, уявіть собі, в українській кирилиці є диграфи, триграфи та ще й діакритика: й, ї, ґ).
Зверніть увагу на ілюстрацію, яку я зробив для полегшення розуміння цієї теми.
Перед вами всі 48 фонем української мови, як їх прийнято позначати в Міжнародній Фонетичній Абетці (МФА). В дев'ятикутнику знаходяться фонеми, яким пощастило мати свою літеру в українській абетці: а, б, ґ, г, д, е, ж, з, и, і, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш. Решта фонем опинилися «за бортом». Проте, в інших слов'янських кириличних абетках деякі з цих «зайвих» фонем мають свої літери.
Так, наприклад, в македонській абетці є літери <ѓ, ѕ, љ, њ, ќ> та <џ>, що відповідають нашим <дь, дз, ль, нь, ть> та <дж>, а замість літери <й> у них . Уявіть собі, якби українська абетка також містила ці літери. Тоді б слова <будьмо, дзвоник, лялька, донька, боротьба, бджола, дійсний> мали б наступний вигляд — буѓмо, ѕвоник, љаљка, доњка, бороќба, бџола діjсниj. Незвично, правда? Не думаю, що з таким «більш досконалим» підходом слова виглядали б краще, хоча це теж кирилиця. Натомість в інших мовах вибір цих літер може бути цілком виправданим. Він утворює певну область «обраних фонем», кожна з яких отримує літеру, як своєрідне вбрання, і займає своє місце в абетці.
Наявність цієї області, як такий собі царський двір, характерна для всіх писемних мов без винятку, і те, що в цю область входить обмежена кількість фонем-аристократів – цілком нормальне явище. Бути за межами цього двору не є чимось принизливим, адже такий розподіл – не випадок, а естетично-орфографічна необхідність (попередній абзац це красномовно доводить).
Тому, перед тим як казати, що кирилиця найкраще передає українську мову, слід згадати про інші літери кирилиці, які чомусь не увійшли в українську абетку, згадати про решту українських фонем, що опинилися за її бортом. Слід розуміти, що абетка, як інструментарій для побудови правописних конструкцій, не збільшує можливості точної передачі мови, а навпаки, певною мірою обмежує їх. Для точної передачі мови існує МФА, проте нею ніхто не пише: просто порівняйте, що краще – «українська мова» (менш точною кирилицею), чи "ʊkrɐˈjɪɲsʲkɐ ˈmɔwɐ" (більш точною МФА)?
Під поняттям «найкраще» слід розуміти тривалу історію правопису, коли методом проб і помилок, методом відсікання зайвого, вироблявся найкращий розподіл фонем в межах однієї, в даному випадку кириличної, системи. Сама ж знакова система тут відіграє вторинну роль. Була б це система латиниці, мали б іншу історію такого правописного шляху до «найкращої передачі української мови». І, повірте, риторика тих, кому «болить Україна» залишилася б незмінною, просто замість «кирилиця», казали б «латиниця», відповідно і захищали б останню. Звичка така звичка.) Але хотілося б, щоб її, разом із небажанням долати нові горизонти, не підміняли високим словом «патріотизм».
