САКСАУЛ..

2024. March,29

– Мафусаїле, ступай обережніше – шарудиш тим піском, як некошерний кабан в бібліотеці месопотамського кнесету…
Нічним пляжем Червоного моря, стараючись ступати якомога тихіше, професійно – на зігнутих в колінах ногах, скрадалися троє перегризачів чорних необрізаних кабелів.
Одягнені були невибагливо і без єдиного однострою, лише шеврон з вишитим крокодилом, що перегризає товстий, шоколадно-лілового кольору кабель.

Перший – видно був за головного, підняв вгору руку і зупинився. Двоє, що ступали за ним слід в слід, повторили маневр. Постояли вслуховуючись в нічний бриз, що ледь задував звідкись з боку Сомалі. Потім перший зробив стрибок вбік і сів в пісок, вдаючи сплячого гепарда. Двоє продовжили стояти з піднятими правими руками.
Перший вийняв з кишені китайський смартфон і набрав номер:
– Альо, Мендєлє Мойхєровіч? То Дімка Табачнік дзвоне – ми вийшли в заданий вами квадрат. Можна вже робити так, щоб море розступалося…  альо… ну так, позивной Ґастарбайтер… ізвінітє, товарішчь Єсаул, праїбал… Так точно, товаріщь Єсаул, запомніл – отнинє мой позивной Пєдріла Мохнарилий… Єсть!!!
А…, я діко ізвіняюс, мохнАрилий ілі махнОрилий… – продовжив через хвилю сплячий гепард – мохна?… Я вас пойнял, товаріщь Мендєлє Мойхєровіч… Так точно – полєзєм за ето в нєраступівшєєся морє… Так точно!!! Єсть!!!…
– Я в нєраступівшєєся нє полєзу – опустив руку другий перегризач – в мене з минулого разу геморой від тої холодної води на дні…
– Ну і як після нього тепер в воду лізти? – показав на другого третій, з позивним Джамшут – геморой він бля заробив, пінгвін засмаглий…
В контровому світлі місяця до перегризачів наближалася одинока фігура…
– Ооо, добрий вечір, Олег Валєрійович. А в нас тут нєбальшоє савєщаніє…
– Кабель перегризли? – перебив мохнарилого підійшовший.
– Та ото саме збираємось…
– А ну бігом в воду, скотиняки!!! – пронеслось густим басом понад пляжем…

Cаул сидів на піску перед порослою фіолетовим мохом каменюкою і з ентузіазмом щось писав на ній месопотамським клинописом.
Хто такий Саул? Древньомесопотамський літописець. Автор «Книги, що не зберіглася». Найвідоміший його вислів? «Месопотамія, то вам не Слонопотамія нехуя, щоб ви собі там знали…» Лєвий якийсь? Ну, по-перше це оціночне судження, а по-друге – на відсиланнях до його «книги» весь «танунах» написаний. Тобто, він не просто літописець, а літописець-аргумент. Про його особисте життя? Мав жінку Ванессу, сусідку Урсулу, дерев'яну бочку, двох віслюків і пару бронзових цюкикалок… Ну і великий камінь на городі за хатою – ну, бо як без нього..

Тобто – Саул сидів, на піску, монотонно наспівуючи собі під ніс – фєйґєлє, мєйґєлє… мєйґєлє, фєйґєллє… Потім замовкав, замислившись, а тоді починав натхненно цюкикати дерев'яним молотком  в саморобну тупу зубилу. Позаду нього стояв кудлатий доісторичний віслюк. Він пробував жувати Саулове вухо і, час від часу, поглядав – що той пише. Віслюка звали Вова Бульдик.
Ще один такий самий віслюк, ліниво лежав перед кущем доісторичного саксаулу і з індеферентним виглядом, вальяжно та неквапливо, ковтав один за одним колючі листки. Цей віслюк був безіменний. Ванесса пробувала кликати його Яйценюк, але він не звертав на то уваги і власна назва не прижилася.

– Ванессо, подай но мені шабатного вина, бо ті блохи заїпали – крикнув кудись за камінь Саул і почухав нігтями спину в районі хребта.
– Нехай тобі Урсула подасть – почувся звідти невдоволений жіночий голос..

Ось цей текст зверху, не весь, а лише про Саула – це 225 слів. На сторінці книг, котрі потім писалися на пергаменті, влізалося плюс/мінус 50 слів. Це без ілюстрацій. На один листок такої книги йшла шкіра одного теляти. В середньому така книга мала сто листків. Тобто – одна книга, це табун зі ста телят, або сорок чотири тексти, розміром як той, що там вище. Знову – це  без ілюстрацій. І чомусь мені здається, що в таке дороге задоволення шо попало не писали..

Що таке доісторично? Це до того часу, як з'явилася писана на пергаменті історія. Клинопис? Ні, це ще не письмо. Поясню:
Я легко можу уявити клинонапис – «Саул вбив слона„, наприклад. А ось як написати слово –  «правда„, чи те ж – «наприклад„, то вже не можу. І навіть слово «вчора» написати клинописом важче, ніж перегризти той інтернет-кабель на дні Червоного моря. Навіть, коли вода холодна.
Ну, тобто – лежить, задерши догори ноги, слон. Очі закриті, вуха на землі. Поруч стоїть якийсь чувак з кам'яною сокирою. Таке клинопис міг. А ось чи звали чувака Саул, чи може Міхаїло Патапов – то вже й не напишеш. І знову ж таки – не обов'язково, що він його вбив. Можливо мав наміри. А слон, оцінивши його фізичні дані, впав від сміху на спину, задерши догори лапи. Це навіть імовірніше. Бо навіщо якомусь Саулу описувати банальні речі, котрі відбуваються щодня? А от про слона, який зі сміху валяється і дригає ногами, то це вже майже breaking news..
Що ще треба знати про клинопис? Ну наприклад те, що він використовував 600 слів. А Оксфордський словник англійської мови нараховує близько 600 000 слів.
Ти може передивився серіалів і був впевнений, що тоді люди були абсолютно такі самі, як зараз, просто жили тоді, а не зараз?
Ні, як бачиш – їм для життя було достатньо 600 слів. Насправді трохи більше, бо написати спонукальні дієслова клинописом, то теж треба було добре поморочити голову – як би то таке намалювати. А малювали тупим зубилом, нагадаю…

Мило, до речі, теж з'явилося років з 200 тому як. І не так, щоб відразу для всіх.
Ти заліз в гуглу і знайшов, що воно було ще в Месопотамії? І що в розкопках Помпеї знайшли завод для виготовлення мила?
Ти пропускаєш одну важливу деталь – у всіх цих «історичних» текстах є ремарка – «припускають». А я припускаю, що на тому «заводі» варили не мило, а овечий сир, або пиво з кінських каштанів. В кінських каштанів процес бродіння недостатній? Можливо. А ти припусти, що до нього додавали гівна з-попід доісторичних віслюків. Припускати ж можна що завгодно. Ти ось припускав, що вова красавчєґ – і шо?
Або – ще 200 років назад, так званого, моїсєя в церквах малювали з рогами. Це не припущення. Потім секта вирішила переписати танунах і такий його візуальний образ ніяк не клеївся до нової, на язикє в достоєвского, написаної концепції та вновь ісходящіх парамєтров. Роги почали аритмічно замальовувати. Знаєш, як пояснювали? Казали, що це фатальна помилка, котра сталася через те, що в месопотамському клинописі значок, котрий означав вуха і значок, котрий означав роги – це один і той самий значок. А Саул таки напився шабатного вина і па пьянє видовбав його помилково двічі. А треба було лише раз. А він двічі. А лохи про це не знали і почали малювати його і з вухами, і з рогами. А ось зараз знайшли ненадовго ту книжку, що не зберіглася і значки порахували.
Тобто пояснити щось чуваку, котрий хоче, щоб йому щось пояснили, то ні разу не проблема. Особливо якщо він вірить тому, хто пояснює. На прикладі? Он маєш мар'яну безуглу, як приклад, чи агрохамію яку небудь…
В тебе виникли побоювання, що той клінопісатєль там бухав, як зараз вовін папа, і невідомо де ще він неправильних значків понаставив?
Ну по-перше – камінь його, цюкикалка його – що хотів, те й писав. Скажи ще дякую, що в тому клинописі слова «хуй» і «„лоб“»  одним значком не позначалися. Бо мав би сь зараз ребус. По-друге? По-друге не парся – книжка все одно ж не зберіглася..

Ну, так – я теж бачив про теракт в «крокус-пасєлєніє» і теж читав, що «на самий пурім» відрізали таджику вухо і заставляли його з'їсти. Так – таджика своє власне вухо. Я не міг звести ніяк до купи асоціативний ряд – вухо-таджик-пурім, а тому пішов до танунаху глянути – що то таке «вуха амана». Я чувак дуже цинічний, але навіть для циніка то вже був перебор. Знаєш, як іудєї пояснюють цей феномен? А ось так:
Жили собі іудєї в Персії, а там був цар Артаксєркс.
Чому вони там жили? Бо перси їх завоювали і хотіли знищити.
А в того Ксєркса (в своїй книзі вони його називають і так, і так) був прем'єр-міністр, якого звали Аман і котрий мав десять синів. Якщо десь тобі трапиться, як буде месопотамським клинописом «прем'єр-міністр„, то зроби скрін – самому дуже цікаво.
А ще в того Ксєркса був радник – Мордехай. До речі, мордехай – то справжнє прізвище карла маркса, якщо ти часом цього не знав. Але хай з ними обома. Як писав Саул на каменю – пішов той Мордехай до Ксєркса і каже:
– О, Вєлікій Кнєзє, а давай ми стіни зруйнованого Єрусалиму відновим… – нє, нє, нє – сам Єрусалим то нє, не будем – лише тілько стіни… ну найбільше шо, то хіба ше пару тунелів десь там вириєм…
Стоп. Єрусалим зруйнував Веспасіан, а євреїв перегнали в тоді ще не Персію при Навуходоносорі. І царя Персії тодішнього звали ніби Кір, а не Ксєркс.
Тобто той Мордехай хотів відбудувати стіни ще не зруйнованого Єрусалиму? Саул, перестань курити саксаул, бо путаєшся в датах, а ти не шо попало пишеш, а історію рідного краю.
Ну, а той Ксєрокс тіпа тому Мордехаю на те каже:
– Які стіни? Відкрий очі, о наймудріший – ті стіни стоять, як камінь на городі в Саула і ще тебе два рази переживуть…
Не почув кароч Мордехая. Але в того була в запасі племенниця і лютий ворог.
Лютого ворога звали Аман і був він родом нібито з амалкітян – семітського племені, що кочувало там неподалік кругами на верблюдах. Тобто сам був кочовим семітом, але влаштувався прем'єром в Персії.
Цар Ксєркс?
Двоюрідний брат Саула Сруль, котрий жив за сорок кілометрів від Месопотамії на захід, писав зубилом в своїй печері на стіні, що такий цар був, але не там і не тоді. І взагалі він був шахіншахом племені ахемінідів,  а то було і не там, і не тоді. І взагалі той Саул пездюк дурний, бо де ахаменіди, а де амалкітяни, вже не згадуючи про персів. І взагалі – куди він дів 50 кілометрів географії і нахуя на 500 років царя в часі посунув…
Так – продиратися через клинопис то справа не проста, але пагналі далі:
Аман мав десять синів і не любив іудєїв. Чи любили їх сини, то Саул не написав нічого, бо знову – як в йобаному клинописі написати «любили„? То справа теж ні разу не проста. Бо з «не любили„ простіше – намалював чувака, що б'є палкою іншого по вухах і все зрозуміло, а тут… Вже пробував і себе на Ванессі малювати, і на Урсулі… Бля – ні хуя не естетично. І сам собі на Бельмондо був не дуже схожий і Урсула якась виходила з під зубила – ні разу не Ванесса Мей… Ну то й плюнув. Намалював десять синів і хвате з вас…
Тут на сцену виходить племенниця і каже цареві:
– Ну, шо Ксєрокс, будеш си на мені женив?
А той їй:
– Ну та напевно шо буду, а чого нє? Глибокий вмієш?
– Вмію, а головне люблю. Але давай тоді ми перед тим всім персам дамо тягла, бо зовсім якісь, як непижджені кастрати виглядають.
– Ми то хто?
– Ми, то депортовані іудєї.
– А ну то давайте.
– Добре, але твій прем'єр Аман проти…
– Вас тут три тисячі депортованих, ви зібралися бити персів, яких ніби сімдесят дві тисячі – тре уточнити в пєрєпісі насєлєнія, і ви боїтеся якогось семіта Амана???…
– А й дійсно, то я пішла…
– Куди? А глибокий?
– Піду си мила якого куплю, нові труси та й си верну – будем си женили.
– Але купи і пахнючого, і дустового, бо то якийсь галімий піздєц, як ті блохи заїпали…
Кароч, зі слів Саула:
Пішли ті депортовані і два дні тих персів тлумили наліво і направо. Перси не сопротівлялися, бо – ну, а нашо? Але хитрий (зі слів Сруля) цар Ксєрокс дав ліцензію на умірщвлєніє тих персів лише на два дні. Під вечір другого дня приходить та племенниця до того Ксєрокса і каже:
– Чуєш, Ксєрокс – там така фігня, шо ми не встигаєм, бо тих персів піздєц, як задохуя. Дай нам ше один день, то я ше падругу за то з собою приведу…
А той їй:
– Ну то вже добре, шо з тобою зробиш… але – шоб падруга була з великими цицьками, а не такими, як в тебе і бажано афро-негритянка…
Після такої пролонгації вони перебили тих персів – всіх сімдесят шість тисяч (як вони кажуть), потім на радощах повідрізали їм вуха і з'їли. Тому Аманові теж відрізали і теж з'їли. Його синів повісили (цікаво на чому, дерева ще ж перед тим повирубали), але потім побачили – бля, а вони з вухами висять. Ну то познімали, вуха з'їли і назад повісили.
З того часу це собитіє то є їх головне свято. Святкують і їдять вуха з тіста. Якийсь такий привід святкувати не альо – нє? Я б ті «вуха» з тіста навіть з повидлом би не їв. Але хто я такий, щоб їм розказувати, хай їдять, що хочуть. Але десь там в себе, please.. в тунелях, наприклад..
Треба, мабуть відзначити, що не всі іудєї  в ту пролонгацію вірять. Половина каже, що впоралися тоді за два дні. Тобто – половина святкує два дні, а половина три – два і пролонгація…
Скажу єдине – прості арифметичні дії кажуть, що на кожного іудєя припало по 50 з хуйом персидських вух. Милися вони в тих пустелях і так не регулярно, та й щоб якийсь перс йшов си вуха помити перед тим як йому голову відріжуть – ну ніяк не повірю. От ти – ти б з'їв 50 немитих хрящуватих вух за родіну?

Що про це все каже офіційна історія?
Каже, що депортували іудєїв вавілоняни і їх цар Навуходоносор.
З якою ціллю? Асимілювати їх хотів і поробити халдеями.
А, що вони на те? А в них ніхто не питав. Може забули, а може просто пох на них було.
Іудєї з вавілонянами асимілізуватися не хотіли, бо мали в планах асиміляцію з москвичами. Ні, не з пародією на «автомобіль», а з предками тих, що той «москвіч» створили. 408й, чи 412й? Обидва. До речі, якби маск мав моск, то назвав би ту свою «машину» «самоходная тєлєжка москвич на елєктротяге» – так воно було б правдоподобнєє…
Тої московії тоді ще не було?
Ну, вони ж вибраний народ, що їсть вуха на свята, то може їм було яке відєніє. В кінці кінців – таки ж асимілювалися. В московських перейняли мову, а їм різного всякого свого теж присунули…
Про мову не пойняв?
Сто років назад третина євреїв розмовляла на ідиш (майже німецька), третина на різноманітних локальних мовах по мєсту прожіванія, а третина на язике в достоєвского.
Іврит?
З часів Веспасіана це була мова, котрою ніхто не розмовляв. Тобто майже дві тисячі років. Про неї знову згадали десь так трохи більше, ніж сто років тому. А після того, як відійшли Бен Гуріон і Ґольда Мейер, то так виглядає, що та мова знову не в фаворі.
Чому так виглядає?
Бо дуже часто бачу, як в мережі діляться різними лайфхаками – як переселитися в Німеччину, обійшовши при цьому тест на знання івриту…
Знову ж таки – а чого ти маєш мені на слово вірити, я ж не Саул, в кінці кінців, тому просто поцікався який процент тих, що називають себе євреямі, вільно володіє лише язиком пушкіна і соловйова…
Але менше з тим всім – через якийсь час імперія Навуходоносора (Вавілонія) ослабла і аж тоді її завоював перський цар Кір. І аж тоді він тих депортованих Навуходоносором іудєїв відпустив. І навіть дозволив відбудувати собі два зруйнованих вавілонянами храми. Це після Веспасіана вони розділяться на 500 сект, а на той час ділилися лише на південних і північних. Звідси і два храми, якщо ти не знав.
Тобто про ніякого Амана офіційна історія не чула, як і про царя Ксєрокса в Персії. Був Кір, котрий воював з Македонським. Тобто з таким іменем цар нібито був і тут брат Саула Сруль правду каже – що був він через п'ятсот років і не в тих краях, а ближче до Кіпру.
Що про це кажуть зацікавлені іудєї? Пишуть:
«…существует значительное расхождение между традиционной датировкой событий и датировкой, принятой в современной исторической науке. В отношении персидского периода еврейской истории эти расхождения составляют до двухсот лет…»
Сруль пише про п'ятсот, але і двісті достатньо.
Звідки вони це все взяли?
З книги, яку написала племенниця.
Що про цю книгу каже Історія?
Натякає, що її писав Саул під саксаулом.
Що кажуть зацікавлені? Кажуть:
«…историчность книги сомнительна, но нет убедительных доказательств и обратного…»
Перекласти на людську мову? Прошу:
В нас немає доказів, що все це було, крім одного – ні в кого немає доказів, що цього не було…
Якщо ти мені хочеш присунути, що того Саула звали не обов'язково Саул, бо доказів в мене немає, то я можу тобі сказати – ні, його звали таки Саул, бо в тебе немає доказів, що він був не Саул… Ахуєнно – правда?
Але скажу інше:
Якісь чуваки луплять сусіднє плем'я, а його залишки переселяють на свою територію на асиміляцію. Ті підсилають до їх царя падругу, вона бере в нього  на два дні ліцензію на знищення його народу, потім каже, що  два дні закінчуються, а перси ще ні і тому просить пролонгувати ліцензію ще на день.. А головне всі ті перси спокійно сидять і дивляться, як їм їдять вуха і нічого не роблять. Мечі покидали на землю і сидять чекають, бо їх багато, а тих мало – то в них процес повільно йде… Ладно хуй з ним. Якщо вони їх всіх перебили, вуха з'їли, сіли і возрадовалісь – додому їх хто відпустив? Лишили пару персів, щоб було кому відпускати? Ну добре – ще раз хуй з ним – а хто тоді з Македонським після цього воював? Ті пару, що залишили? То якого тоді Македонський – Олександр Великий, якщо тих персів проти нього було лише декілька?
І ще – а що таке на твою думку «традиционная датировка событий» і «современная историческая науке»? І чому між ними – «существует значительное расхождение»? Мається на увазі – традиційно пездять?

Хочеш доказової конспірології?
В мене таке враження, що гуглу створили (і вклали в це бабла нємєряно) з ціллю гнати таку пургу і переписати Історію.
Так і кажуть – є історія традиційна і є соврємєнная. Тобто мабуть не традиційна. Прям, як сексуальна орієнтація та їх «історія»…
А гугла – популяризатор коммі-вірусу і нетрадиційної історії?…
Знаєш, як тобі розказують про щось, що це нібито правда? Кажуть, що прочитали на тім каменю, коло якого Саул вино пив. Правда не кажуть – він це написав до, чи після вина. Тобто для мене це ні разу не є доказом і навіть не через вино, а через те, що той камінь теж не можуть пред'явити, бо він чи десь загубився, чи хусити вкрали, як пірнали на дно кабель гризти…
Ну звісно, що в Месопотамії було мило. Навіть дустове від бліх. Як ти кажеш на месопотамській було – «мило»?
Чому іноді називаю танунах легендарним? Та ні – не маю нічого проти – подобається тіштеся. Я проти того, що його присувають, як історичну книгу, а це зовсім не так. Поясню, звичайно:
Навіщо там наверху писав про телята і розмір тексту?
Тут така фігня – на сучасний папір дають гарантію на 400 років. Більше не зустрів. Найстарші книги, з тих що можна пред'явити, а не припускати – десь з 1500 років нашої ери. В якому вони стані розумієш – доторкнися і вона розсиплеться. Тобто всі ці книги, що датовані десь там далеко до нашої ери по триста раз переписані. 
А ще книги писали на папірусі?
Знаєш, як робили папірус? Клеїли смужками очерет, а потім перпендикулярно ще один шар поверху. Це все. Якість клею, міць очерету і довговічність чорнила з сажі і сала уявляєш?
Збереглися бо їх було надзвичайно багато?
Не могло їх стільки бути, бо письменних тоді було два-три на ціле царство. Більш менш масово письменність стала з'являтися з появою в Європі перших університетів. Поцікався коли вони з'явилися – ці дати гугла ще не встигла переписати в нетрадиційну «історію».
Я б міг посидіти і віднайти дані про кількість відносно письменних по роках і країнах. Але це буде нудно – і шукати, і читати. Давай обійдемося Месопотамією. Чому власне нею? Бо, що в гугли не спитай, то відповідь буде – в Західній Європі з'явилося наприкінці 19го століття , а от у Месопотамії за вісім тисяч років до нашої ери.
Ну, якщо та Месопотамія була така матьора, як це пробують розказати, то чому в наприкінці 19го століття, коли в Європі з'явилося мило, дев'яносто відсотків населення тої матьорої не вміли ні читати, ні писати? Де вони розгубили багаж знань? Чому на верблюдах втікали від перших поїздів?

Не сприйми цей текст, як дослідження розвитку писемності. Така робота потребує роки. Тут про те, що якісь «факти», котрі тобі присувають як правду не могли відбутися чисто фізично. Тобто – це не філологія, це скоріше фізика.

Припущення? Ок:
На днях прочитав, що з львівського архіву викрали всі метричні книги, зі списками мешканців міста. Припускаю, що скоро з'явиться «історичне» припущення, що до 39го року у Львові проживало 128 українців…
Як робляться припущення? Ось так:
«… есть мнение, что „Книга Естер“ написана намного позже, чем утверждается. Это мнение опровергается рядом фактов, в частности, подробным описанием быта и обстановки, характера персидского царя Артаксеркса…»
Це того, про якого традиційна Історія не чула? Покажи мені того, хто бачив яка там була «обстановка».
Кажу знайомій – що ти можеш розказати про діда свого діда?
Каже:
– Можу, він був лікар.
– А якого кольору взуття він любив, чи яка була його улюблена страва?
– Ні, цього я не знаю..
Тобто сто років і нічого про свого предка. Або дві з половиною тисячі років і «подробное описание быта»?
А ну так, звичайно – Саул все описав. По п'ятдесят слів на сторінці… Як я відразу не здогадався. Ще через рік тобі покажуть «документальне» кіно з детально показаною обстановкою. ШІ намалює – це не важко.
А головне навіщо це все? Присунути – «ми вибраний народ»? Ми всіх пиздили і їли їх вуха? І далі що?..

Хочеш сказати – ну море звичайно ж не розступалося, але таке могло бути. Могло вітром воду від берега видути, а їм здалося… могло бути місячне тяжіння в той момент… могло…
В мене є простіший варіант – а могло просто не бути. Тобто могли, як завжди, трохи припиздіти.

Уявляєш ту кількість усних легенд з легендарної вже тільки через їх кількість «історичної книги»?
Саулові тому довелось би ними обцюкати зубилом всі Скелясті гори згори донизу. А ще сто сорок років дуже важкої праці і то – лише при умові, що брат Сруль би йому допомагав.
Як то мені виглядає?
Виглядає, що швидше за все, то все писалося 150-200 років тому. Так – заднім числом.
Навіщо?
Щоб тобі присунути – ти знаєш, які ми круті? Ти знаєш, які ми міфічні і як всіх пиздили? Та ми пиздили всіх підряд, щоб ти знав. Пиздили і їли їх вуха. Одних вух з'їли стопітсот тон…
З одного боку, якщо почитати Саула, то ніби й так. З іншого – якщо почитати Сруля, то трохи по іншому. З третього виникає просте питання – якщо ви з'їли стільки вух, то якого ви – як почали свій перший ісход з Месопотамії сім тисяч років тому, так все ніяк зупинитися не можете. Приблизно кожних сто років і новий ісход…
Якщо так роздавали всім тягла направо і налєво, якщо ваші дєди ваєвалі, а ви можєтє павтаріть, то якого ви в постійній міграції – одна за одною?
Як бачиш, Посполитий – не все так просто з соврємєнной історічєской наукой від гугли.
Від початку цієї глави до цього тире – 3 688 слів. Тобто – 37 телят, або 37 листків, або 74 сторінки, або більше, ніж третина книжки на пергаменті. Уявив її ціну, станом на тоді, коли її писали? Додай до того те, що читати вміли декілька десятків чоловік на всю країну.
Як їх переписували?
Теж є нюанси – одну і ту саму книжку переписували декілька різних чоловік. В різний час. Тексти у всіх не ідентичні – ні один одному, ні оригіналу.
Чому так?
Бо переписувати слово за словом, а вірніше перемальовувати (таке визначення цього процесу мабуть правильніше) то дуже кропітка і довга робота. Тому читали всю сторінку і писали так, як запам'ятали.  Скільки важила така книга? Ну, думаю – один листок мінімум кілограм. То ж шкіра, а не папір.
Для чого цей текст? Для того, що коли тобі починають говорити – а ти знаєш хто тут раніше жив? Саул он писав… Ось саме на цьому місці обриваєш і кажеш – а ще раніше тут жили лише доісторичні віслюки. То може тепер зруйнуємо місто і звільнимо територію Бульдику з тим другим, що листки саксаулу жував?… Ну, котрий на кличку Яйценюк не реагував..
Я коли бачу відношення, так званої, «влади» до історичної і не тільки частини Львова (і не тільки), то складається враження, що саме це вони і роблять…
Знаю, що хочеш сказати. Їх просто з часів першого ісходу весь час хтось пробує знищити. Теж про таке думав. Чому так? Що з ними не так? За що їх постійно хтось черговий хоче знищити? Якась же причина мусить бути? У всього на світі є причина, значить є і в цьому випадку. Яка?
Чесно не знаю. Знаю, як зробити, щоб такого не було. Треба скинути з себе секту комуністів. Без цього ніяк. Це і українців стосується – не тільки іудеїв. Та й взагалі всього і всіх на світі.
Чи можна без цього? Не знаю. Можливо… Але скоріше за все – ні..

На березі Червоного моря, в піску, лежали три мокрі «перегризачі». «Второй» і «Третій» лежали поруч – на животах. Той, що мав клікуху «Пєдріла Мохнарилий» трохи осторонь. Прийнявши позу «атакуюча акуліна», він мілко трусився клацаючи зубами, та поглядаючи на воду недобрим поглядом. Через певні інтервали часу, задирав голову вверх і прислухався. Було дуже холодно, але вже дуже довгоочікуваного звуку гелікоптера все не було…
– Але той кабель твердий, аж зуби болять.
– Ага і вода на дні холодна, як гівно…
– Що ти там читаєш? – звернувся «Перший» до «Третього».
– Франко писав…. «жиди… по місточках на свій празник наймають бідного християнина, перебирають його за Гамана і з радісними криками б'ють його, нераз так сильно, що бідолаха тяжко ся відхорує»…
– І що?
– Та ось цікаво мені… Мої родичі з 1944 року керували університетом… Цікаво – як їм ходилося під вивіску, де було написано – імені Франка?…

Якби він ще знав, що Франко сказав про той університет – «від навчання там я дістав хіба огиду..„

Пілот гелікоптера ліниво курив, спершись плечем об зелену фанерну будку. Акуліна на смс не відповідала. Вже хвилин сорок, як він мав вилетіти і вже хвилин сорок, як не відповідала…
З будки чувся перестрашений голос Олега Валєрієвича – Альо… Як не той кабель перегризли??…

…………………………

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. „M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво "EuropeLiberal.." 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині«КнигарняЄ„

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є“)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель „Жорж“)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ 'King Cross Leopolis'
(“Книгарня Є")
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова')
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 „Книгарня #1