Mykola Viter: БІЛЛІ ДЖЕКСОН..

William Sydney Porter
THE SKYLIGHT ROOM
Переклад Майк Новосад
2023. September, 25

Спочатку місіс Паркер покаже вам двокімнатний салон. Далі опише всі переваги і достоїнства того джентльмена, який знімав його вісім років. І ви не посмієте її перервати. Потім вам вдасться, затинаючись, зізнатися, що ви ще не були ні лікарем, ні дантистом. Місіс Паркер сприйме це в такій манері, що ви вже ніколи не зможете відчути поваги до своїх батьків, які знехтували тим, щоб навчити вас одній із професій, які б підходили до салону місіс Паркер.
Після цього ви підніметеся сходами на один проліт і подивитесь помешкання за вісім доларів на другому поверсі. Переконаєтесь, що насправді воно варте дванадцять, як за нього і платив містер Тусенберрі, поки не поїхав, щоб взяти на себе відповідальність за апельсинову плантацію свого брата у Флориді поблизу Palm Beach. Місіс МкІнтайр, котра займає таке саме приміщення і теж з окремою ванною та вікнами на вулицю, до речі – завжди проводить зими у нього у Флоріді. Вислухавши це, ви скажете, що хотіли б щось все-таки дешевше.
Якщо ви пережили презирство місіс Паркер, то вас поведуть подивитися на велику кімнату містера Скіддера, що на третьому поверсі. Кімната містера Скіддера не є вакантною – він в ній живе, пише п'єси і курить папіроси. Але кожен потенційний винаймач змушений відвідати цю кімнату, щоб помилуватися ламбрекенами. Після кожного такого візиту містер Скіддер, лякаючись що його можуть виселити, платить якусь частину орендної плати.
Після цього.. А після цього, якщо ви ще стоїте бодай на одній нозі, стискаючи в спітнілій руці три долари і охриплим голосом вибачаєтесь за свою огидну бідність, місіс Паркер перестає бути вашим cicerone.
– Кларо – голосно кричить вона і, показавши вам спину, йде сходами вниз.
Тут з'явиться кольорова покоївка Клара і проведе вас на четвертий поверх, щоб показати кімнату на горищі. Кімната розміром два на три метри, розташована в самому його центрі. В ній є залізне ліжко, умивальник, стілець і полиця – вона ж шафа для одягу. Чотири голі стіни цієї кімнати зімкнуться на тобі, як домовина і раптом забракне повітря. Тоді ти піднімеш очі, побачиш квадратик неба крізь вікно в стелі і видихнеш з полегшенням..
– Два долари, сер – скаже Клара по-алабамськи – напівзневажливим, напівпривітним тоном.

Одного дня міс Лісон прийшла в цей будинок, щоб вполювати собі кімнату. Вона носила з собою друкарську машинку, зроблену для того, щоб її носила набагато більша жінка. А міс Лісон була дуже маленькою дівчинкою, з очима та волоссям, які продовжували рости після того, як сама вона перестала. Вони ніби казали – ну чому ти весь час не встигаєш за нами?
Місіс Паркер показала їй двокімнатний салон:
– У цій шафі – сказала вона – можна зберігати скелет, або анестетик, або вугілля…
– Але я не лікар і не дантист – сказала затремтівши міс Лісон.
Місіс Паркер кинула на неї жалісливо-крижаний та глузливий погляд – той, який вона приберігала для тих, хто не міг кваліфікуватися як лікар, чи дантист і повела на другий поверх.
– Вісім доларів??? – перепитала міс Лісон – але ж я не Hetty Green, навіть, якщо і зелена на вигляд. Я просто бідна маленька працююча дівчина. Покажіть мені щось вище і дешевше.
Після стуку в двері містер Скіддер підскочив і розсипав по підлозі вміст попільнички.
– Вибачте, містере Скіддер – сказала місіс Паркер, усміхаючись, як демон – я не знала, що ви тут. Я попросила даму подивитися на ваші ламбрекени.
– Вони аж занадто милі – сказала міс Лісон, усміхаючись так, як це роблять ангели.
Після того, як вони пішли, містер Скіддер відразу почав видаляти високу чорноволосу героїню зі своєї останньої (непоставленої) п'єси і вставляти замість неї – маленьку шахрайку з важким яскравим волоссям і живими рисами обличчя.
– Анна Хелд аж підскочить – сказав сам собі містер Скіддер і підняв ступні до ламбрекенів, зникнувши при цьому в клубі диму, як повітряна каракатиця.

Невдовзі оклик – Кларо! – озвучив світові стан гаманця міс Лісон. Чорний гоблін підхопив її, підняв темними стигійськими сходами, заштовхнув у сховище з проблиском світла у верхній частині і пробурмотів грізні та кабалістичні слова – два долари…
– Я візьму це – зітхнула міс Лісон, опускаючись на рипуче залізне ліжко.

Щоранку міс Лісон йшла на роботу. Ввечері вона поверталася, приносила з собою рукописи і робила копії на друкарській машинці. Іноді вона не мала роботи – тоді сиділа на високих вхідних сходах разом з іншими мешканцями будинку.
Коли складалися плани на її створення, то ніхто не планував кімнату на горищі з вікном в стелі – вона була веселою та сповненою ніжних, химерних фантазій. Одного разу вона навіть дозволила містеру Скіддеру прочитати їй три дії своєї величної (неопублікованої) комедії «Це не дитина, або Спадкоємець метрополітену».
Щоразу, коли міс Лісон приходила посидіти на сходах, джентльменів, що мешкали в будинку, опановувала радість. Висока блондинка міс Лонгнекер, що працювала в школі і кожен раз говорила – «та, прям…„, коли до неї хтось звертався, сідала на верхню сходинку і сопіла носом. А міс Дорн, яка щонеділі стріляла по рухливих качках у тирі на Coney-Island і працювала в універмазі, сідала на нижню сходинку і теж сопіла носом. Міс Лісон сідала на середній сходинці, і чоловіки швидко групувалися навколо неї.
Особливо містер Скіддер, який пропонував їй зіграти роль у приватно-романтичній (неозвученій) драмі в реальному житті. І особливо містер Гувер, якому було сорок п'ять – товстий, рум'яний і дурний. І особливо дуже молодий містер Еванс, який спеціально кашляв, щоб змусити її попросити його покинути сигарети. Чоловіки визнали її «найдотепнішою та найвеселішою», але сопіння на верхній та нижній сходинках було непримиренним і не здавалося.
***

Тут потрібно дозволити виставі призупинитися, поки хор підійде до авансцени і зронить похоронну сльозу на мляву товстість містера Гувера. Налаштуйтесь на трагедію ожиріння, прокляття зайвої ваги і лихо надмірної повноти. Ні, ну зрозуміло, що товстий Фальстаф міг би давати більше романтики на тону ваги, ніж худий Ромео, та – бой-френд може зітхати, але не має права сопіти. І даремно б'ється найвірніше серце над півтораметровою талією. Сорокап'ятирічний Гувер, рум'яний і дурний, і товстий… Піти на м'ясо – може й так, Єлена зі Спарти – точно ні. Тобто – ніколи не було в тебе шансу, Гувере.

Одного літнього вечора, мешканці місіс Паркер сиділи собі ось так, коли міс Лісон подивилася на небосхил і вигукнула зі своїм веселим сміхом:
– Ну, ось Біллі Джексон! Я бачу його і звідси теж.
Усі подивилися вгору – хтось на вікна хмарочосів, хтось у пошуку дирижабля, яким керує якийсь Джексон.
– Це он та зірка – пояснила міс Лісон, показуючи пальцем – не та велика, що мерехтить, а ота синя, що біля неї. Я бачу її кожного вечора через своє вікно в стелі. Я назвала її – Біллі Джексон.
– Та, прям… – сказала міс Лонгнекер – я й не знала, що ви астроном, міс Лісон.
– Ну, так, — сказала міс Лісон – я знаю не менше, ніж будь-хто з них, про стиль рукавів, які носитимуть наступної осені на Марсі.
– Та, прям… – сказала міс Лонгнекер – зірка на яку ви показуєте, це Гамма із сузір'я Кассіопеї. Вона має майже другу величину, а її меридіан проходить…
– Ну – сказав зовсім молодий містер Еванс – я думаю, що ім'я Біллі Джексон набагато краще для неї.
– Знову ж таки – сказав містер Гувер, голосніше засопівши в бік міс Лонгнекер – я гадаю, що міс Лісон має таке ж право називати зірки, як і всі оті старі астрологи.
– Та, прям… – сказала міс Лонгнекер.
– Цікаво, чи це падаюча зірка – додала міс Дорн – в неділю, на Coney-Island я вклала дев'ять качок з десяти.
– Звідси він виглядає не так – сказала міс Лісон – це треба бачити з моєї кімнати. Ви знаєте, кажуть, що з дна колодязя можна побачити зірки навіть вдень? Вночі з моєї кімнати вид, як з дна вугільної шахти, і це робить Біллі Джексона схожим на великий діамант – шпильку, якою Ніч заколює своє кімоно..

Потім настав день, коли міс Лісон не принесла додому жодного рукопису для копіювання. А коли виходила вранці, то замість роботи ходила з офісу в офіс і вислуховувала холодні відмови, передані їй через зухвалих офісних хлопців.
Це тривало вже досить довго.
Одного вечора вона втомлено присіла на сходинках місіс Паркер. Зазвичай в такий час, вона поверталася з вечері в ресторані. Але того разу вона й не обідала.
Коли вона увійшла в коридор, її перестрів містер Гувер і скористався своїм шансом. Він запропонував їй вийти за нього заміж, і його товстість зависла над нею, як лавина. Вона ухилилася від нього і зачепилася за балюстраду. Крок за кроком вона піднімалася, тримаючись за поручні. Оминула двері містера Скіддера – він саме вписував червоним чорнилом напрямок сценічного руху для Міртл Делорм (міс Лісон) у своїй (неприйнятій) комедії – «з лівої куліси, піруетом поперек сцени в бік де стоїть граф».
Нарешті вона доповзла до горища і відчинила двері кімнати з вікном в стелі. Була надто слабка, щоб запалити лампу чи роздягнутися. Просто впала на залізне ліжко і її тіло ледь вдавило зношені пружини. Лежачи в цьому уособленні абсолютної темряви, вона повільно підняла повіки й усміхнулася – Біллі Джексон світив на неї, спокійно і яскраво.. Світ навколо неї переставав існувати, все потонуло в темній ямі і залишався лише маленький квадратик, що обрамляв зірку, яку вона так химерно і так неправильно назвала. Міс Лонгнекер мабуть має рацію – це дійсно була Гамма із сузір'я Кассіопеї, а не Біллі Джексон. І все ж вона не могла допустити, щоб це була якась Гамма..
Лежачи на спині, вона двічі спробувала підняти руку. На третій раз піднесла два тонких пальці до губ і послала Біллі Джексону поцілунок із своєї чорної імли. Потім рука мляво відкинулася назад.
– До побачення, Біллі – ледь чутно пробурмотіла вона – ти за мільйони кілометрів звідси, і ти навіть не блимнеш мені. Але ти весь час залишався там і я могла бачити тебе, коли не було нічого, на що можна було дивитися, крім темряви… Чи не так, малий?.. Мільйони кілометрів.. До побачення, Біллі Джексон..

Клара – чорношкіра покоївка, знайшла її двері замкненими о десятій наступного ранку. Їх відчинили силою. Оцет, удари по зап'ястях і обпалене пір'я виявились марними, тоді хтось побіг викликати швидку допомогу.
У належний час вона з включеним алярмом розвернулася коло вхідних дверей. Здібний молодий медик в білому халаті – упевнений, активний і готовий, з обличчям, по-алабамськи – наполовину простодушним, наполовину похмурим, піднявся сходами до входу.
– Виклик карети швидкої допомоги в будинок 49 – коротко сказав він – які трабли?
– О, звичайно, пане доктор – засопіла місіс Паркер так, ніби її біда була ще більшою, від того, що в її домі взагалі можуть бути якісь проблеми – я не можу уявити, що з нею сталося. Ми зробили все, що могли… Це молода жінка, міс Елсі… так – міс Елсі Лісон… Ніколи до цього в моєму домі…
– Яка кімната? – гаркнув лікар голосом, якого місіс Паркер до цього не чула.
– Кімната на горищі. Це…
Очевидно, лікар швидкої був знайомий з розташуванням кімнат на горищах. Він побіг сходинками, перестрибуючи через чотири відразу.
Місіс Паркер неквапливо, як того вимагала її гідність, пішла слідом. На наступній сходовій клітці вона зустріла лікаря, що вже спускався з маленьким астрономом на руках. Він зупинився й не голосно випустив напрацьований скальпель свого язика. Поступово місіс Паркер зім'ялася, як жорсткий одяг, що сповзає з цвяха. Після цього в її душі залишилися зім'яті місця. Іноді її цікаві сусіди запитували, що сказав їй тоді лікар.
– Та, таке… – відповідала вона – якщо я зможу колись отримати прощення за те, що почула, то буду задоволена.

Лікар швидко пройшов зі своєю ношею крізь зграю допитливих, що стежили за цікавим процесом, але навіть вони приголомшені відступили на тротуар, бо його обличчя було обличчям того, хто несе своїх мертвих.
Вони помітили, що він не став вкладати тіло на носилки, як звично, а просто на ходу сказав водієві – педаль в підлогу, Вілсоне.

Це все.
Це вся історія. У наступній ранковій газеті я побачив невелику замітку і останнє речення її може допомогти вам (як допомогло мені) з'єднати все до купи.
Там було про прийом у Bellevue Hospital молодої жінки, яку привезли з будинку 49 по East street, яка страждала від виснаження, спричиненого голодом. Замітка завершувалася такими словами:
Доктор Вільям Джексон, лікар швидкої допомоги, який відвідав випадок, каже, що пацієнтка одужає..

&&&&&&&&&&

Майк Новосад. «M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво 'EuropeLiberal..' 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині„КнигарняЄ«

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є»)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель «Жорж»)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ "King Cross Leopolis"
(“Книгарня Є')
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова")
вул. Володимира Великого, 34. Центр української книги.
пл. Ринок, 3 «Книгарня #1