АГОНІЯ..

2023 September, 10

Професійно циркумцизований член четвертого комінтерну і депутат від «комуністичної партії – слуга вибраного народа» Максім Давідовіч Бужанскій прокинувся в номері якогось готелю при трасі Чоп – Магдебург.
На покоцаній тумбочці, поруч з нешироким ліжком, вперто трусився вібровикликом мобільний телефон. Видно ці вібрації його й розбудили.
Втягнувши в себе язик, Максім повернувся на бік і глянув на монітор. Там  світилося фото плямисто-пухнастої угорської свині і напис – Не брать!!!/Наташа Влашченко.
– Какая же она не-га-тив-на-я, однако – сказав по складах Максім, дивлячись в невелике дзеркало на салатовій стіні.  Під кожен рух нижньої щелепи в нього випадав з рота язик. Це була давня проблема і колись він навіть пробував її лікувати. Зайшло бабло від Спісуарія і в 20му він поїхав в дорогу клініку до Ґерцлії. Молодий веселий лікар сказав, що це лише при збуджені і, що це через те, що вуздечка закоротка, і що – і з не таким люди якось живуть…
Розрахувавшись, Максім ще подумав тоді – где, бля логика? Бьіла б короткая, то не вьіпадал бьі, а наоборот…
Все ще лежачи, потягнувся до дорожньої сумки і дістав блискучий китайський ноутбук. Кришка звично не відкривалася і він стукнув ним об коліно. Відкрив кришку, зайшов в інтернет:
Відомий на Лук'янівському ринку пісатєль-кабаліст Вадім Пейсаховіч випустив нового поетичного ессея – інтрижила реклама від яндекс. Макс клікнув по виділеному рядку і відкрив поезію:

Птицы холодные – инеем крытые,
Водкой напились и салой накушались,
Сорока нюхнула дорожку – хитрющая.
Что тебе снится, Анфиса в купальнике?..

Максім проскролив нижче:

Наташа брала, закат пламенел,
Негатив по шее стекал.
А он челюсть сомкнув и билет не купив,
Уехал на Кос-Арал…

– Містіка – подумав Максім і зайшов на таємний телеграм-канал. Ввів пароль – слово Кос-Арал і номер з купюри, яку йому колись подарував на зустрічі з майбутніми депутатами Високий Ерец-герцог Бєнямівін Спісуарій. Та зустріч тоді була поки що єдиною.
– Цікаво де він зараз – подумав Максім і натиснув enter.
– Ваш дзвінок дуже важливий для нас – з'явився напис на моніторі – чекайте сім хвилин і сорок секунд.
В правому верхньому кутку монітора випав чат-вилітайка:
– Прівєт, народний діпутат, нє давай Абраму взад.
– Тьі кто, бля? – відреагував клавіатурою Максім,
– Я Штучний Інтелект.
– Аааа. Наплодили вас… Я ему и не давал.
– В мене є відео. Прислати?
Максім зденервовано закрив чат і повернувся в реал. Глянув на рівну білу стелю, потім перевів погляд на стіл коло вікна. На столі лежав жовтий запакований конверт. Коли він звечора лягав конверта там не було…
– Опьять мистика – промовив вголос Максім і, не зважаючи на гострий біль у попереку, підвівся з ліжка та підійшов до столу. В конверті був паспорт.
За вікном закувала зозуля і десь, зовсім поруч, затріщала теж невидима йому сорока.
– Бандерлоговскоє отродьє – буркнув Максім і повернувся до ноутбука. До назначеного йому часу ще було півтори хвилини. Він відкрив паспорт.
Пропищав сигнал відеодзвінка і на моніторі ноутбука з'явилася аватарка – морда намальованої мавпи з вищиреними  зубами і виряченими очима:
– Добрый день, Максим Давидович.
– Здравия жилаю, товарищ Ройзман.
– Паспорт нашли?
– Он на имя Аарон Рувимович Пельше, а я просил Максим Валерьевич Писаренко…  
– Это транзитный для перехода границьі – в Угорщине вам выдадут другой.
– Да уж пожалуйста – мне ж на это имя потом всю жизнь откликаться.
– Я не вижу денег у себя здесь. Вьі передали?
– Да, еврейской почтой.
– Где, когда и через кого?
– Вчера в сауне.
– В сауне? Кто там ещё был?
– Та наши все – Ара, Хам, я, Абрам Иванович и ваш представитель Рувим Эскадронович Шнеерзон – через него и передал…
– У нас такого нету. Как он выглядел?
– Ретельно поголений та надзвичайно впливовий… говорив, що займається впровадженням крипто-марксистського постдеконструктивного фемінізму…
На останній фразі язик випав лише на слові крипто-марксистського, а на всіх інших словах вуздечка спрацювала. Максім аж підморгнув собі в дзеркало.
– Это агент НАБУ Катерина, йобаный ты идиот – заверещала мавпа з монітору – я смотрю видео с сауны. Вам же её показывали – ты чьо опух? Где твои глаза?
– Он бьіл в халате я ж как…
В паніці вуздечку заклинило зовсім, зла мавпа на моніторі зникла і Максім пальцями запхав язик на місце.
Трохи заспокоївшись, провів вказівним по трекпаду – той не спрацював і Максім дістав з дорожньої сумки мишку. На екрані з'явився новий ессей від Пейсаховіча:

Вчера в Оперетте давали Аиду,
Был там с кузиной – брехня, что с толстой.
Зовут Ефимой – где взять другую?
Лиловые птицы коснулись солнца.

А брешет френд по фейсбуку – Изя
Найду – начищу собаке в рылу.
В буфете Оперы – он там бывает.
Сжигают листья в Садах Победы.

Наш Вова багряный – наш флаг Коминтерна
Свисает ногами с банковской крыши,
Притула приехал – рагуль нищебродный
Удачно же он за жену свою вышел.

Пойду напишу на него накладную,
Уже поступил мне от Севы звонок.
Сельодок откушаю и отправлю –
Здесь я, сука, фраер, а он фраерок.

Сельодок в буфете уже не давали,
Ну, вот – сегодня опять не успел.
Вино наливала Наташа угрюмо –
Хормейстер пристроил, он тоже мегрел.

На Прорезной живет возле ЦУМа –
Смотрится норм и наш вроде с виду
Приехал Гриценко, Притула уехал –
Пойду завтра в оперный на Энеиду…

– А зачем фото с Ефимой удалил – сказав вголос Максім, відсунув ноут і приліг на ліжко. До наступного сеансу зв'язку з комінтерном було ще тридцять три хвилини. Закурив, пускаючи дим в стелю, потім присунув до себе ноут і зайшов на фійсбук.
– Абрам Івановіч надіслав вам запит дружби – прийшло повідомлення від цукербергів. Максім мовчки натиснув – підтвердити.
– Сьогодні святкують день народження Ґанна Ґєрман-Януковічь та ще шість осіб. Побажайте їм…
– Хуйов тачку – буркнув Максім – нет, ну разви не мудаки? Когда я копипейстю – «с днюхой, тебя», то они ж мне шлют – «нам видається, що своїми діями ви порушуєте наші правила спільноти. Ваш обліковий акаунт обмежено на 24 години» И сами тут же предлагают снова… – от грьобаные бандерлоги…

В правому верхньому кутку монітора випав чат-вилітайка:
– На багато бабла попав?
– Снова тьі? Ниче – мьі скоро вапсче бабло отменим.
– Ви – це хто, перепрошую?
– Мьі – це Коминтерн.
– Перейдете на натуральний обмін продуктами і послугами?
– Куда захотим туда й перейдем.
– Це ти з Абрамом Івановичем так за щось розрахувався і звикаєш до нової форми розрахунків, чи то розваги у вільний від роботи час?
– А тьі, что – ревнуешь?
– Печери, рабовласництво, феодалізм, капіталізм, а тепер назад? Вже  майже феодалізм, потім буде рабовласництво і знову печери? Лохи поведуться?
– Скажем им, что криминала не будет – это раз.
– Кримінал буде рівно стільки, скільки існує Людство.
– А ты оказывается тупой – что будут воровать если вместо денег будут баллы? Баллы с ограниченным сроком годности…
– Та те, що буде – те і будуть красти. Форма розшириться, асортимент збільшиться – ото і все.
– Как то яснее можна?
– Був тридцятирічний вор Нікіта Махачкалінскій, тепер добавиться тринадцятирічний айтішнік в законє Сєва Малафєєв.
– Баллы будут целевые и со сроком годности – использовать до…
– Ти вже казав. Нічого не зміниться Сєві Малафєєву прийдеться швидше працювати. Але й Нікіта Махачкалінський нікуди не подінеться – розбій нікуди не зникне, а якраз навпаки.
– ???
– Чуваку, який два дні не їв, стає похуй на бали, закони і Абрама Івановіча – він бере сокиру і йде полювати.  Про погроми щось чув?
– На мамонта?
– Або на тебе – хто під руку трапиться.
– Есть полиция.
– Вона і зараз є – що саме ви хочете поміняти? Я бачу, що просто вам «комунізм ва всьом мірє» – всьо уснуть нє дайот…
– Тьі рагуль нищебродньій!!!
– Як скажеш. Про всяк випадок – в Чопі немає річки Прут.
Монітор згас. Максім закурив і ворухнув мишкою – монітор не зреагував і він запустив перезапуск. До сеансу зв'язку залишалось менше хвилини.
Монітор знову засвітився вишкіреною мавпою. Мавпа мовчала.
– И шо мне теперь делать? – спитав Максім.
– Пробирайся до речки Прут. В Чоп иди.
– А там?
– Там на вокзале есть пацанчики, они через брод перевезут тебя на джипах в Угорщину.
– Что им сказать?
– Что ты ризеншнауцеров разводишь, блять!!! Не нужно им ничего говорить. Они тебя за речку перевезут и свободен.
– А за речкой шо?
– Найдешь наших из Коминтерна.
– Как я их найду?
– Спросишь. Их там все знают.
– У кого спросишь? Я по ихнему нем тудом.
– Та в Угорщине все наш понимают – ты шо никогда не был в Угорщине?
Монітор знову згас.

Максім увійшов з будівлю вокзалу. Зал був порожній, за винятком двох пацанчиків, що дійсно сиділи на дивані з гнутої полакованої фанери.
– Привет, пацаньі, меня Макс зовут.
– Ігарёк – відповів один. Другий промовчав.
– Ну, шо – погнали?
Пацани мовчки підвелися. Десь за годину виїхали на високий безлюдний берег Тиси. Максім підійшов до краю – на тому боці була Невенгрія. Він поставив на землю сумку, підняв руки і потягнувся всім тілом.
– Ну ось і все – подумав якось спустошено. В голову закралося ще щось недобре і він нахилився щоб взяти сумку. В цей момент Ігарёк пружно присів і штовхнув його в поперек, а другий паралельно підхопив ручки сумки і потягнув до себе. Максім, пробуючи вхопитися за Ігарька, що на його думку мав би стояти позаду –  розвернувся, хапаючись руками за повітря і на долі секунди завис над прірвою. Потім язик йому випав і він полетів спиною вниз.
– Макс – закричав йому вслід пацанчік, що до цього мовчав – допливьош в Воєводіно до Дуная, то там сворачівай направо. Протів тєчєнія сворачівай… А то снова вірньошся туда, откуда стартовал.
– Кругообіг води в природі – ні з того, ні з сього промовив Ігарёк – поплив максім…
***

Агонія була недовгою, але Максім ще встиг побачити видіння –
Навколо храму Ісаака Звєздітєля, що в селі Сапєжанка, Івано-Франківської області, рухалася процесія. Очолював її преподобний отець Юліан, з червоним прапором в руках. Легкий вітер розвівав поли його ряси. За ним йшли прислужники з хоругвами, на хоругвах червоніли літери – КПЗУ. За прислужниками йшли прості посполиті – женщіни в платках і чоловіки з непокритими головами.  Процесія йшла по колу і через кожних дванадцять кроків отець Юліан зупинявся, хрестився знизу вверх і поглядав на вирізану з червоної фанери велику звізду на куполі…
–  Ось саме так виглядають запроданці – як один з останніх проявів життєвих функцій, пролетіла крізь голову Максіма остання думка…