Мій перший пост частково привернув увагу до домашньої роботи, заданої нам Єврокомісією та колективним Заходом для успішного вступу України в ЄС. Очевидно, ці завдання напряму пов'язані з наданням Україні всебічної допомоги нашими друзями та партнерами. Втім, ми також маємо проблеми, котрих не можуть вирішити ні Європа, ані США. Однією з таких є взаємини України та Сербії.

13 липня Президент Сербії Александар Вучіч дав дивний коментар сербській державній аґенції RTS про війну в Україні. «Цілий Західний світ воює з Росією руками українців„, — промовив пан Вучіч на вшануванні пам'яті жертв Сребреніцької масакри в Боснії та Герцеґовіні. «Нам слід уникнути [війни] за всяку ціну».Ця заява скидається на непрямий заклик до капітуляції, оскільки російська пропаґанда перманентно представляє Україну як американський client state, та ще й всіляко примушує нас до укладення капітуляції з подальшою відмовою від вступу до ЄС і НАТО. І, безумовно, містер Вучіч адресував це послання власному виборцю, котрий всіляко співчуває Москві через добре відому Сербії конфронтацію з Заходом.

Реакція української влади була миттєвою. 14 липня Народний депутат України Олексій Гончаренко наступним чином оцінив заяву Президента Вучіча: «Ми точно не забудемо Сербію разом із її Президентом. [Нам] з братами-хорватами буде цікаво спостерігати за їхнім вступом до ЄС„, — і додав: «Для сербів перевиховання буде неприємним і складним, але нам це по силам». Свідомо чи ні, але пан Гончаренко домігся публічного обговорення стратеґії зовнішньої політики Белґрада між Заходом та Росією. Наступного дня Міністр внутрішніх справ Сербії Александар Вулін виступив на захист пана Вучіча: «Сербію ніхто не перевиховуватиме, надто нащадки Бандери та Павеліча. Я знаю, як дратує [інших] наявність на чолі Сербії вільного і хороброго лідера». 16 липня ґазета Danas розмістила на першій шпальті статтю про даний інцидент під заголовком Український депутат погрожує Сербії та Вучічу.

Як зазначалося раніше, проблемою Сербії є гнучка зовнішня політика між Заходом та Росією. На відміну від сусіднього — і досі невизнаного Україною — Косово, Белґрад досі не приєднався до антиросійських санкцій, хоча канцлер Німеччини Олаф Шольц ще місяць тому закликав Александра Вучіча схвалити таке рішення. Втім, Сербія досі не переглянула своїх зносин з Росією з двох причин: 

  1. Давній досвід партнерства та співпраці з Москвою;
  2. Засилля російського лоббі в Сербії.

Перша причина містить значне гісторичне підґрунтя. Сербія це домінантна країна екс Юґославії: як монархічної, так і комуністичної. Рушіями сербської культури завжди були кириличне письмо та православна церква. Сербія часто ворогувала з Туреччиною, котра в 1389 завдала сербам поразки у Косовській битві та підкорила землі Сербської Імперії від Атосу до Белґрада. Відтоді в Сербії народився Косовський міт, що підкреслював виняткову жертовність сербів (зокрема царя Лазаря Хребеляновіча) у війні з османськими окупантами, — хоча на боці Сербії воювали також албанці та боснійці — а в 19му столітті сербські націоналісти вжили цю леґенду для обґрунтування територіяльної претензії на Косово. Це дуже схоже на Росію, чи не так?

Тут серби з росіянами й порозумілися. В 1876, коли Сербія програла Туреччині чергову війну, Росія зажадала від Істанбула укладення миру з Белґрадом і розпочала війну з турками після виходу Османської Імперії з мирних переговорів. Перемога царату забезпечила Сербії незалежність, а протекторат Санкт Пєтєрбурґа дозволив їм підвищити статус держави з князівства до королівства. Ба більше, після ліквідації Гетьманщини імператриця Єкатєріна II активно заселяла Дике Поле переселенцями з васальних земель Туреччини, зокрема сербами. Кооперація двох народів продовжилася у 20му столітті, коли Росія спершу вступила у World War I на боці Сербії, а під час World War II підтримувала партизанів Тіто. Тож щоразу, коли Президент Вучіч відмовляється від введення антиросійських санкцій, ми мусимо пам'ятати: він боїться зруйнувати взаємини з Москвою.

Відтак ми переходимо до другої причини, що очевидно випливає з першої. Сербія наскрізь просякнута впливом російського лоббі, одного з cornerstones її державної політики та економіки. Ґазпром є титульним спонсором ФК Црвена Звезда, а його нафтовий департмент володіє контрольним пакетом акцій Naftna Industria Srbije. Сербія повністю залежна від дешевого ґазу з Росії ($400 за тисячу кубометрів) і з 2021 веде вільну торгівлю з ЄАЕС, відомим у нас під назвою Тайожний союз. Забанений в Європі канал Russia Today готується до скорого відкриття представництва в Белґраді. В Сербії та Республіці Сербській — етнічна сербська автономія в Боснії та Герцеґовіні — щорічно відбувається інспірована Москвою акція Бєссмєртний полк.

Прикметно, що пан Вучіч визнає всі збитки, котрих зазнав Белґрад через відмову ввести санкції проти Росії: «Ми втрачаємо на цьому мільярди прямих інвестицій. Від зйомок фільмів в Сербії відмовилися вже семеро американських продюсерів та акторів». Визнання проблеми це добре, але проблема має не лише бути визнаною, але й бути подоланою. На жаль, Сербія в даний момент нагадує Україну часів Януковича, котра замість поглибленої інтеґрації в ЄС і НАТО роками тупцяла на місці, купуючи дешевий ґаз в обмін на «нейтралітет». Втім, світ після 2.24 змінюється як ніколи швидко, і Сербія також не залишиться осторонь цих подій всупереч хатаскрайній поведінці її влади. Це відзначив і очільник дипломатії EU Жозеп Боррель, назвавши приєднання до санкцій Унії умовою вступу Сербії в ЄС.

Виникає питання: як Україна має будувати свої взаємини з Сербією? По-перше, ми маємо ввічливо спонукати Белґрад до віддалення від Росії. Звісно, заява пана Толкача, посла України в Сербії, звучить чудово, але для переконання в своїй правоті нам замало красивих промов про захист спільного майбутнього Європи. Ми маємо нагадувати Сербії про велику кількість найманців, що воюють (чи пак воювали) в Україні з 2014 і досі здебільшого не засуджені навіть заочно. Нам треба наводити факти нашої участі у збереженні миру на Балканах, зокрема в Жепській операції (1995), коли українські миротворці запобігли повторенню Сребреніцької масакри в селищі Жепа, завчасно евакуювавши звідти населення на підконтрольну Боснії територію. І по-друге, ми маємо наголошувати на подібності політики сучасної Сербії до України часів Януковича, як це зробив пан Гончаренко. Адже кожен, хто обирає ганьбу замість війни, отримує і те, і інше. Tertium non datur.