CHAPTER THIRTY-ONE..

Она /с интересом/:
– А как дела на любовном фронте..?
Он /задумчиво/:
– Много ваших на Мамбе полегло..

Якщо писати за український театр, то не згадати Марка неможливо.. Він прийшов до театру, як ураган.. як шторм.. як революція… Власне революція це і була, і революція далеко не квітів… а якась – антижовтнева антисоціалістична антиреволюція(1)..))
Комуністів Марк зневажав, вони його тихо ненавиділи…))

Стою на балконі театру, курю. У дворі страїтєлі розвели цементний розчин і так його покинули – підійшов їм час обідньої перерви… Розчин засихає і нікому до цього нема діла.. Через двір проходить зав постановочною частиною театру – комуніст на пенсії, який влаштувався в театр, щоб і далі нічого не робити, як і все життя до цього, звісно…)) Він одягнений в білі парусинові штани, темно сині шкарпетки, білі сандалі та голубу сорочку з підкоченими рукавами. Звали його Грігорій Єфімовіч, прізвище понятно – Оберфельд. Такий собі – примітивний представник радянської ыліти.
Назустріч йому через двір іде Марк. Вони по роботі, в принципі, не перетинаються. Один режисер, інший завідує технічними цехами. Але пройти мимо комуніста просто так Марек не міг..)):
– Григорий Ефимович!!! /голосно, по військовому/ Какого хрена без дела шляетесь? Занялись бы чем-нибудь!!!
– Я работаю…
– Я вижу, как вы работаете – как мокрое горит… социалистические деньги зря переводите!!!

Сказав і пішов.. Сказати, що це була гра на публіку – ні.. Подвір'я порожнє і мене ні один, ні другий не бачить.. Просто один комуніст, а другий комуністів не любить.. Просто стьоб…

Марк пішов.. Грігорій Єфімовіч, злодійкувато озирнувшись по сторонах, раптово нахилився і засунув обидві руки в ночви з розчином… Потім підвівся, впевнився, що ніхто не бачив, заспокоївся і.. І встав виставивши вперед руки – всім своїм виглядом демонструючи, як тяжко він щойно відпрацював. На який орден, як мінімум..
Він так стояв поки декілька чоловік не пройшли повз нього.. Що він хотів цим сказати..? Ну – комуністична голова сутінки… Насправді він мабуть і не знав, що з тим розчином взагалі роблять.. Може подумав, що власне руками його накладають.. А скоріше за все у нього була стійка асоціація: працювати – брудні руки…

– Добрий день, Марк Ісакович..
– Добрый день, Хаем Наумович..
– 
.???)))
– Коля, если хочешь со мной дружить, а поверь оно того стоит, ибо научишься у меня больше, чем у кого-либо, то говори мне просто – Марк..
Ось таке було знайомство..))

Марка запросила Ада на одну постановку. Як результат – чотири вистави разом і моє сприйняття театру на сто вісімдесят градусів в іншу сторону.. І не тільки моє..))
Він міг і вмів. Поставити виставу за двадцять днів – запросто. Не просто виставу, а таки виставу.. З тих двадцяти днів, сім в запої з тими, кому потрібно вкласти в голову свої думки..
Цікавий метод і мабуть ще ніким не описаний..)) Не буду його аналізувати і я.. Думаю про Марка книгу напишуть і без мене, а це так – фрагментами-перескоками з одного на інше – веселі та не дуже спогади з минулого.. На більше я тут не претендував..))

Театр. Кабінет директора. Художня рада..
Ада:
– Товарищи, я хочу представить, Вам, нашего нового режиссёра. Знакомьтесь – Марк Нестантинер (мляві оплески).. Что он будет ставить я ещё не решила. Я буду ставить «Белеет парус одинокий», а Марка попробую на какой-нибудь сказке….
Марк:
– Ада, да на пса нам этот бред..?
Ада /здивовано/:
– Ну почему бред..? Это Катаев…  «Белеет парус одинокий»..
Марк:
– Ада, да пошёл этот Катаев нахуй вместе со своим парусом, который белеет одинокий…./у всіх шок/.. В мире есть масса прекрасных пьес, давай делать театр, а не пропаганду.. /стан шоку не зменшується/..
Парторг театру баба Таня:
– Марк Исаакович, что вы себе позволяете…? Мы коммунисты…
Марк:
– Вы, коммунисты – мертворожденные, а впоследствии выжившие мандавошки на гребне Истории….
Повний шок.. у всіх..))

Таким був початок..
Думаю не потрібно розказувати, на чиїй стороні був там я?  Мені було весело..)) У цьому кабінеті, до речі, тільки раз.. Всі інші рази, або нудили пропагандою у яку самі не вірили і мені було нудно, або отримував догани – це було веселіше, але аж не настільки..))
Сиджу і розумію – ото чувак собі гонить, а де ж його страх..?)) Це вже потім Марк пояснив, що такі люди, як він, були потрібні системі /але в кількості не більше, ніж один..)))/ Можливо деякі комуністи хотіли чути, що про них насправді думають.. але скоріше – щоб писати звіти про свою нещадну боротьбу з дисидентами…

В такому плані Марк розмовляв тільки з начальством.. Директори, парторги та весь адмінкорпус, обходили його десятою дорогою.. Він міг в двох словах, кинутих «ненароком» після звичного «добрий день», так охарактеризувати людину.. Вмів одним словом..))) Це ним подавалося – як «по доброму», але вони всі, все одно, обходили цю «доброту» – бути смішними їм не хотілося навіть «по доброму»..
З акторами він розбирав все до нитки і актори бігали за ним табунами.. Я звичайно також..))
У нього було декілька методів вкладення своїх думок.. Один той, що я вже описав – зайти в дво-три-чотири денну тотальну п'янку і в нетверезу голову актору чи актрисі вкласти все те, що треба – таке собі НЛП(2)..))
Інший – «лайт-варіант» – посадити всїх зайнятих у виставі акторів на сцені і цілу репетицію розказувати про випадки з життя.. А розказати він вмів як ніхто.. У такі «лекції» майстерно впліталися необхідні висновки.. Тобто забухать – це вже якщо все було безнадійно і всі інші методи не діяли..))

Свою, на сьогоднішній день, крайню виставу «Ромео і Джульєтта» – я робив прямо по його лекалах. Читав лекції в мікрофон, не знаючи, що це транслюється по всьому театру. Ніс пургу, добиваючись асоціацій, хизувався майстерністю – ні я таки балбес..))  2016й рік.. Я не був у театрі вже тисячу років.. а тут запросили.. Культового Майка… Блін – то ж ніззя лицьом в грязь ударіть – нє?..))
Я зробив і на цей раз.. Мені знову вдалося..)) Колись, після кожної моєї вистави, клоуни, поза очі, під шмурдяк, казали: та то йому вдалося.. нічо-нічо, побачим, що на наступній виставі буде…
І так понад сто разів..))))))))
Художник по світлу, якщо це художник, а не елєктромонтёр, повинен вміти створити середовище.. Це треба вміти і це ознака професії. Я про таке говорив – те, що ви бачите, то мої асоціації в кольорі на запропоновані обставини..
Якщо ж з вмінням туго, то нерідко на репетиціях можна почути: а давай, мы тут всё светом заморгаем – це найгірше, що може бути. Якщо у виставі бачите багато нічим не обґрунтованого мерехтіння, будьте уважні – з вас пробують зробити лоха, за ваші гроші..))

Але, яким би геніальним /таким як я наприклад/ не був художник по світлу, йому потрібно за щось зачепитися. Не дивлячись на те, що з «чорним кабінетом»(3) я ближче ніж на ти, все таки в кайф коли є і костюми, і декорація..
Класних сценографів завжди бракувало. Якщо людина добре відчуває простір, то вона радше в живопис піде – і щось залишить після себе, і може яких грошей заробить..)) Там, на відміну від сценографії, хоч якась лотерея є – може хтось купить твою роботу за бешені дєньгі..)) Отже їх мало, але вони були і є.. про одного з них розкажу..
В театрі був дуже класний сценограф Валерій Бортяков.. Пам'ятаєте, як я з палкою вискочив у двір за столяром? Валєра вискочив набагато краще..)))
Бортяков був товстуватий, скажімо так), з довгою, кучерявою шевелюрою, як потім виявилось по всьому тілу..)) Ходив завжди у береті, носив бороду і по національному признаку не вимовляв літеру «р»..)) Він реально був талановитий і завжди сам приймав участь у виготовленні того, що задумав.. Тобто цехи виготовляли, а він наводив останні штрихи..
Марк:
– Валера, что это за херня? Это по твоему оформление..?
Бортяков:
– Маґк, не ґуґайся пожалуйста, мы сейчас подкґасим, поддуем и всё будет цимес..
Якось Валєра, після «подкґаскі», вийшов з майстерні у двір,засмальцьований акриловою фарбою, як шмаровоз.. Тільки очі блистять..
Підходить до дяді Колі і каже:
– Николай Яковлевич, дай мне ключи от своего душа..
Микола Якович – театральний водій, знайшов десь на виїзді старий котел. "Junkers"(4) між іншим..)) Притягнув його в театр і влаштував у столярці душову кабіну для водіїв. Котел займав всю задню стінку душової кабіни – від підлоги до стелі..
Ключі Валєрі він давати не хотів, але і не дати не міг – субординація..)) Лише так ніби про всяк випадок каже:
– Валера, но только осторожно, котел старый – может рвануть..
Валєра дивиться на нього,  бере ключі і йде.. Дядя Коля бере залізяку, тихенько заходить за кабінку і зі всієї дурі гамселить нею по котлу..
Ми сиділи у дворі на лавках. Раптом зі столярки голий, в мильній піні, з виряченими очима та криком: «Коля, ґвануло„, вискакує головний художник театру..)) Такий мокрий, намилений, кучерявий маленький слон.. Істерика була масова і хвилин на сорок не менше..
Останній раз я зустрів Валєру у місті.. Йшов такий нереально класний, густий сніг.. За два кроки вже не було видно нічого.. Ми зіткнулися, перекинулися декількома словами, можливими в такій ситуації.. Більше я його не бачив.. Світла пам'ять, Валєра Бортяков.. Світлий спомин…

А Марк це школа…
В“Хіпстер..„я описував контрольований вибух емоцій. Там я це бачив у виконанні авторитетного рекетира, у Марка це було не менш ефектно..)):
Тихий літній вечір.. На вулиці дощ.. Я вільний, але ж в Марка на репетиції цікавіше, ніж десь на каві.. Сиджу в залі… Репетиція вистави «Королівський особняк». Вистава про мажорних десятикласників, що зустрічають Новий рік на елітній дачі…
Оформлення.. Щоб не паритись з фанерою, Марк все вирішив по своєму і вирішив геніально.. Я часто вживаю це слово, але що я зроблю, якщо мене часто оточують талановиті люди, які вміють робити геніальні речі..))
Розуміючи, що, з фанери (єдиного доступного матеріалу на складі), декораторам створити дорогий інтер'єр буде проблематично, Марк дав завдання зшити з білої тканини полотнище розміром чуть більше за розмір сцени. Потім ми з ним назбирали старих меблів та розставили їх.. Потім Ромко Козак накрив меблі тканиною. Вийшло ніби зачохлений, дорогий інтер'єр..
Навіть при черговому освітленні воно виглядало по багатому розкішно, а вже при допомозі мого таланту..)) Просто – вихоплюючи частини інтер'єру променем, а все решта сірим силуетом – було екстазно круто..
Творчим людям відомий цей стан – ти вже бачиш, що знайшов і залишились тільки деталі.. Але деталі і акценти – це вже кайф від роботи, ти вже знаєш, що будуть овації і просто отримуєш насолоду від процесу..
Марк глянув і сказав:
– Я понимал, что будет круто, но что настолько..
Скажіть, яка ще похвала потрібна творчій людині..?)) Але зараз я не про себе, а про роботу Майстра з акторами. Ну і про самого Майстра звісна річ..
На авансцені двоє акторів. В першому ряду партеру Марк. Я в першому ряді балкону – роблю вигляд, що роздумую з якого ракурсу який буде view, насправді просто понти колочу – вже знаю що всі views просто супер…
В кріслі сидить актриса Леся. Вона в міні платті. По тексту – балувана мажорка, в котру закохався бідний хлопець з їхнього класу. Він на вечірку не запрошений /хоча по ходу припхається/. Над нею, на роялі, напівлежить актор Славко. По п'єсі він має звабити її, назло бідному однокласнику..
Між ними немає іскри… Славик шпарить текст гризучи нігті, Леся на нього не реагує ніяк.. Закинуті нога на ногу розвернуті явно в бік Марка..  – який нафіг Славік..)) От Марку – так, а Славік… Все прям, як по науці жестів і це читається…
Марку може це й приємно, але ж йому виставу здавати..
Про що я ? Про контрольований вибух емоцій..?)))
Марк– тихим, спокійним голосом:
– Славик, если ты будешь такой – никакой, она ж на тебя не поведётся.. Увлеки её.. На что ей реагировать..?
Славик,гризучи нігті:
– А как я её увлеку..?
Марк, в дисонанс з затишним, тихим вечором – вибухає, як шипучка:
– У вас на вывеске Театр написано..? Ты актёр или кто?!!! Хуй ей покажи!!!!!
Я чуть не падаю з балкону в партер і хвилин сорок не можу зупинити сміх..

Про сміх..
Колись в «Кукушці», що на Парковій дорозі, під портвейн, Марк подарував мені книгу. Книга називалася «Психологія емоцій».. Але я її не дочитав, бо з кожним розділом все більше розумів, що отримую інструмент.. Інструмент впливу.. Інструмент маніпулювання людьми…
Не захотів.. І навіть не стільки через: многія знанія – многія печалі, хоча і через це звісно, а просто – я ціную не тільки свою свободу. Проявилося хіппівське – живи, як хочеться, але не заважаючи при цьому іншим..
Подібне було з Кастанедою…
Білий день. Лежу на дивані, читаю.. Доходжу до моменту, коли герой черговий раз в потойбіччі і бачить на чорній ріллі силует чоловіка в білій сорочці, який повільно повертає голову… Мене починає реально штирити – я закрив книгу і більше її не відкривав.. Я зрозумів, що як тільки він повернеться обличчям, я зрозумію щось, що розуміти не хочу.. Я тільки людина і мені цього достатньо.. Цесарю – цесареве..))
Про сміх..
Простенька задача від Марка – дай визначення слову «сміх».. Здається легко.. Ага – попробуйте..)) Реакція організму на щось смішне..? Переривчасті, характерні звуки, які утворюються короткими видихальними рухами? Знову на щось смішне?
Ок, тоді дайте визначення слову «смішне».. Що таке смішне..? Чому дві собаки не сміються над третьою котра впала..? Реакція організму – повністю згоден. але реакція на що..?
Або візьмем, наприклад, страх…
В кінці дев'яностих, так склалося, що я про себе тоді казав: Я живу в машині на трасі.. Носило нас, кароч..))
Одного разу ми четверо їхали звідкись кудись, а там мав бути якийсь футбол по телевізору.  Здається збірна Швейцарії – збірна України. Неподалік було село, в якому похоронені мої дідо і баба. Я давно не був у них на могилі і запропонував пацанам: Давайте заїдемо в село там подивимся футбол. Подивилися.. Вийшли на двір покурити.. Ніч в селі не така, як в місті.. Там нема вуличних ліхтарів і коли селяни лягають спати, а лягають вони дуже рано, то темнота навколо повна.. Хтось каже: А прикинь, як зараз в лісі.., а я бовдур кажу: Давай на сотку баксів, що зараз перейду через ліс котрий ми проїжджали..
Половина нещасних випадків трапляється після слів – «дивись як я вмію„, а друга половина після – «ні – дивись як треба..»)))
Поїхали ми…
Ліс шириною десь біля двох кілометрів і через нього поперек проходить асфальтована дорога.. Відразу за лісом цвинтар, це з одного боку, а з іншого, на узліссі, стояла хатинка лісничого… Дуже гарний будиночок. Ідеальні лінії.. Такий під castle стилізований, але дуже тонко зроблений – респект майстрам будовляним. В дитинстві проїжджаючи повз нього думав: у ньому живуть щасливі люди…
Коли їхали на футбол зауважив, що будинок занедбаний і через вікна зсередини проросли дерева.. Здивувався: як можна було покинути таку красу..?
Але менше з тим.. Їдемо на акцію..))  Договір такий – щоб я не був дуже мудрий і не перебіг асфальтом від узлісся до узлісся, мене підвезуть до кінця лісу, потім попід ліс пару кілометрів від асфальту. Потім машина повертається до цвинтаря. Пацани включають фари і музику в магнітофоні. Все.. – туди я й маю вийти..
У мене мобільний телефон, тоді в них ще не було ліхтариків, і наган… На сім смішних гумових куль в барабані.. Це все… Все, але не все..)))
Я в дитинстві гуляв з дідом цими лісами.. В лісі були так звані «лєнії» – прорублені дороги, які хоч і порослі травою, але горизонтально рівні. Вони йшли поперек лісу і однією з них я надумав скористатися..)))
Все класно, але я не врахував, що їх ніхто з тих пір не чистив.. Вони заросли і я збився з напрямку через сто кроків… Розказати вам, що таке ліс вночі? Коли через двадцять хвилин сів сотовий, екраном якого я світив собі під ноги..))
В палатці є таке відчуття, що ти за стінами.. Стіни ці, правда, скоріше уявні, але є  відчуття захищеності.. Насправді, під час якоїсь халепи, краще бути ззовні – з'являється простір для маневрів..)) Так ось – світло під ногами від  екрану мобільного  давало відчуття, що ти в палатці.. А потім воно згасло…
Я виграв ті сто доларів.. Ми повернулись в село і переночували там. Зранку тато каже: О, ти починаєш сивіти..Я дивлюсь в дзеркало і думаю – і воно вартувало тої сотки..?)))
Було страшно – то не те слово.. Було – не на цій планеті.. Я відчував, як організм рятує себе.. Включилось все.. Всі резерви..
Потім питаю в тата: Слухай, а чого ту гарну хатку в лісі покинули? Розповідь заставила мене ще раз прожити моє нічне орієнтування на місцевості..
Тато каже: Там каторжани втекли з критки в Сокалі(5), йшли лісами і видно надибали на хатинку.. Вони вирізали всю сім'ю, тільки дівчинка вискочила в вікно і втекла… Вона вже доросла і досі там живе, навіть інколи заходить в село.. Але вона ні з ким не розмовляє /мені зараз рука не піднімається написати про неї – психічно хвора/, люди час від часу зустрічають її в лісі.. Вона весь час блукає сама тим лісом..
Розказати свій стан на той момент? – не зможу, запас слів замалий..)), Але..  Що б було, якби вона гуляла під час мого переходу..? Думаю резервів би не вистачило..))) А може й була десь поруч /звуків різних я там начувся..))/ і просто мене пожаліла.. І скажіть – хто з нас хворий…
Хотів описати страх і якось кострубато воно вийшло, але переписувати не буду, думаю кожен знає, як це – коли страшно..
Страх, допустимо, захисна реакція організму від небезпеки /при умові, що людина дурака не включила))/. А що таке сміх..?))
Театр буває не тільки там де вивіска.. Одного разу я, Длінний і Борька Басманов пішли на старий, закинутий цвинтар. Длінний був у нових мештах..)) Мама щойно купила.. Такі – на платформі… Чорні, з такими, ніби протертими вишневими плямами.. Тоді все потерте було в моді.. Сам бачив, як люди цеглою джинси терли..))
Нога Длінного провалилася під мокрий сніг з болотом, а коли він її висмикнув – мешта на нозі не було.. Длінний спочатку пхав руку, а потім почав розгрібати багнюку.. Потім почав розгрібати, як екскаватор.. Ми звичайно коментували, а Длінний злився.. А потім викинув туфлю з шматком болота і не замітив цього.. А Боря взяв і прикрив її шматком брезенту.. Траншея росла… Ми вже не могли сміятися.. Вірніше сміялися, але коментувати вже не могли.. Длінний тільки підливав масла фразами типу:
– Що ви лахаєте два дятла? Мама п'ятдесят карбованців заплатила.. то вам не болт собачий…
Боря через сльози вигикував:
– П'ятдесят…. Не болт….
і ще більше заходився в істеричному сміху.. Потім Довгий сів на краю виритої триметрової вирви і заплакав.. Сміх зразу вщух…
Ми зрозуміли, що ми справді два дятла.. Віддали туфлю і повели Довгого на пиво з горілкою.. Ось і поясніть мені, що таке сміх.. Емоція..? Так.. Реакція..? Так… але на що..?))

В чому був сильний Марк.. Він докопувався до дна в психології емоції, в психології дій та вчинків.. Коли знаходив причини, то наслідки вибудовував вже без проблем…
Тому на репетиціях могло бути все, що завгодно – п'янки, болтологія, лекції, провокації.. Він шукав.. А потім знаходив те, що шукав і легко доводив виставу до логічного завершення. Овації..
В моєму випадку – це те, що я описав вище. Якщо вже побачив образ, то деталі, то вже фігня.. Свого вже не відпустиш..))

Від Марка залишилась фраза:
– И не сиди в одном театре.. рутина убивает творчество.. Да и самому так приятнее. Сам знаешь, что актёры играют лучше всего на последней репетиции перед премьерой. Ты получаешь кучу восторгов и уходишь в другой театр.. Твой шедевр уже не тот, что был на премьере, но и тебя уже нету там.. Все говорят вот при нём было.. Ты легенда…))

Я не бачив Марка декілька років.. Чув, що поїхав в Австрію.. А потім зустрів на якомусь фестивалі.. Навіть не зустрів.. Мене хтось схопив за рукав і запитав:
– Может всё таки меня узнаешь..?
Я був в шоці..
Взагалі Марк був такий спортивний київський жулік..)) Якось ми сиділи з двома дівчатками внизу під сценою, там де щурі від мене night party вимагали.. Сиділи під вино, та неоднозначні натякив обидві сторони..))
Трюмом іде парторг.. Вже не той, що «Малінін». І Баба Таня, після Марка, та «мандавошок на гребені Історії» подумала – «ой цо сі дзєє» і віддала бразди правління локальними коммі в інші руки, а потім так поступово і втікла на пенсію.. Вона, до речі, була баба не погана.. З тих, що повірили в ідею льови бронштейна і вови ульянова.. Шкода її..? Так.. Але думаю вона не в пеклі..
Отже парторг підходить до нас.. парторг – актор театру..
Якби Марка не було, то був би скандал.. А так наїхати при ньому – аж ніяк, від режисера залежить, як актор на сцені буде виглядати.. Але й пройти мимо ніби неправильно… з їхньої точки зору..)) Підходить і каже:
– Бухаем понемножку?
Марк:
– Серёжа, какой понемножку? Бухаем конкретно.. Понемножку – то мы девушек до завтрашней репетиции укатывать будем..
Парторг чомусь вирішив, що це запрошення приєднатися. Сідає. Потім видно подумав, що треба якийсь випендрьожь включити)).. Каже:
– Марк, а давай кто больше от земли отожмётся..
Марк встає «на крокодила», так віджимається три рази і каже:
– Давай, Сережа, но сначала повтори то, что я сделал..
Пішов парторг…))) –випендрьожь не вдався. Респект людям, які ще до випендрювання чогось навчилися…))))
Так ось – хтось хапає мене за рукав…
Марк поставив пару вистав за бугром і приїхав в Київ на «Мерседесі».. Братва вирішила, що йому не по рангу… Він не погодився.. Результат – він побився сам з половиною бригади.. Пів року в лікарні.. На третій день після виписки я його й зустрів на тому фестивалі.. Я думав, що він вже не виживе..

А потім я пішов з театру.. Не з конкретного.. Взагалі. Все якось втратило зміст, все пішло в пісок… Рома Валько об'явив сухе голодування і сидів на балконі з білою стрічкою на голові. Театральні посполиті ходили внизу і підсміювалися «з дурака…» Можливо це стало тригером, може щось інше.. Не пам'ятаю.. – просто перестало бути цікаво..
З Вальком була цікава історія.. Ми ставили десь виставу і я сидів в залі, а поруч сиділа локальна баба хореограф.. Вона була ростом десь метр сорок і вся така формою схожа на шарикопідшипник.. Вона щось говорила з залу про такти, квадрати і таке інше, але в тих, що на сцені нічого не виходило.. Я подумав  – от ти сама би й показала.. І раптом вона, ніби почула мене.. Легко вискочила на сцену, показала, що саме вона мала на увазі під словами: «Славку, ти рухаєшся як слонь ґумовий„, потім показала, що і як вона хотіла, а потім.. Потім легко і граційно пройшла декілька разів «гопаком» сцену по діагоналі…. Класс-ссссс!!!…. От вам і зовнішність, от вам і стереотипи..

Наступний раз Марка побачив пару днів назад у якомусь Talk Show – все з ним ок..)) Працює в Німеччині.. Такий же хитрий прищур очей.. Той же розум в очах..

Що могло поєднати несумісне – дисидента початківця з людиною, котра офіційно працює режисером на ниві радянської ідеології..? Нонкомформізм і підсвідоме прагнення до Абсолютної Свободи.. Він не любив владу і я не любив владу..
Є такий вираз – бути на одній хвилі/частота 432 Hz..))/
Очі Вовка.. вони вловлюють погляд собі подібних.. Комуністи, таких як ми, знищували…
Все ок – думаю ми ще не один коньяк з ним вип'ємо..))

До недавна головне свято комуністів було – вєлікая октябрьская соціалістічєская рєволюція 1917го года. До недавна, бо щось вже про неї підзабули.. – тепер у них «дєньпобєди»…

2 Нейро-лінгвіністичне програмування.

3 Чорний одяг сцени – як вся декорація. Тільки актори і світло.

4 Чому акцентую? На описуваний час, слово «Юнкерс», викликало єдину асоціацію – німецький літак-винищувач. Радянська пропаганда постійно описувала подвиги комуністичних льотчиків, які на «Кукурузниках», хвацько збивали німецьких асів на високотехнологічних «Юнкерсах»… А тут – котел..))

5 Тюрма особливого режиму. Розташована над річкою, в приспособленому комуністами під тюрму, римо-католицькому монастирі отців-бернардинів. Максимальний рівень безпеки. Одне з місць для засуджених на довічне ув'язнення.

Хочеш підтримати автора?

Можна на PATREON..

Можеш зробити це і не на Патреоні:

Майк Новосад. «Хіпстер..» Видавництво "EuropeLiberal.." 2021.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазині«Книгарня Є

Майк Новосад. «M&M, або Хроніки Семи Перпендикулярних Ліній..”Видавництво 'EuropeLiberal..' 2020.

Придбати можна на офіційному сайті видавництва..

В інтернет магазиніКнигарняЄ«

Не подобається електронна комерція? Можна в звичних книгарнях:

Київ:
вул. Толстого,1
вул. Лисенка,3
вул. Спаська,5
(“Книгарня Є»)
Львів:
проспект Шевченка, 8 (Книгарня НТШ)
проспект Свободи, 7
пл. Міцкевича, 1 (готель «Жорж»)
проспект Шевченка, 8
вул.Стрийська,30 ТРЦ "King Cross Leopolis"
(“Книгарня Є')
вул. Федорова, 4 (“Книгарня на Федорова")

Гарного дня, мy Friends..))