Хелоу, еврі баді! В Україні щодня так багато чого відбувається, що навіть не знаю, про що написати. Тому писатиму про те, що зачепилось в пам'яті, бо всім не вгледиш і за всім не встигнеш. Тому гайда!
Перше, про що хочу написати, це про львівських суддів. Пацани вирішили бабло, яке було виділене їм на корпоратив, переказати на волонтерку — допомогти військовим. Більшість скаже — о, то вони молодці! Але є одне але... Розумієте, шановні парафіяни, коли б судді перерахували грошенята з власних кишень, свої кровні, то тоді справді — респект та повага, а переказати не свої гроші, а гроші платників податків — таке... Добре, що не проїли та пропили, але таке... Мені згадалися випускники, здається з Харкова, які відмовились від випускного банкету та костюмів з сукнями, а переказали всі кошти військовим — оце, любі друзі, і справді вчинок, вчинок громадян, а не насєлєнія...
Славік Вакарчук вирішив підхалтурити трохи грошенят. Доки там якісь заморочки з російським газом, і всяке таке незрозуміле, він майнув до Мінська, де заспівав для розробників комп'ютерної гри "World of tanks". Патріот задристаний. Цікаво, а співав Славко пісню «Це не твоя війна» ?
І ще трохи слів... Майже кожного дня читаю в новинах: то там атовця побили, то там, а в якомусь місті не те що побили, а змусили собі навіть яму для могили копати... Мдя... Бачите, хлопці, як воно буває? Здавалося б, ви повернулися з війни на цивілку, а виходить, що війна скрізь. Я розумію, що на передку важко, там бруд, кров, важка праця, але там ви знаєте де ворог, звідки прилетіти може... А тут ворог може бути де завгодно. І варто бути готовим до чого завгодно. Твій милий сусід може тобі під ребро ножа загнати через те, що ти, по його версії, вбивав дітей на Донбасі. Твій хороший знайомий, здавалося б, патріот, патріотизмом лише може прикриватись, займаючись рейдерством, або банальним рекетом. На твоє зауваження може елементарно проламати тобі голову... Але це пів біди. Ви, шановні атовці, можете пройтись по Києву, скандуючи «ні капітуляції», але за кривду своїх побратимів не покарали нікого. А кара — це не просто прийти і погавкати на камеру на кривдника, не покричати йому «ганьба», а віддячити сторицею... І не на камеру. Розумієте, зараз такі часи, що по закону не вийде. Ви будете чекати десятиліттями, аби суд покарав кривдника, але так і не дочекаєтесь. А непокаране зло, зазвичай, розростається, набирає оберти... Бо коли ви не покараєте зло, то воно покарає вас за байдужість... Не давайте йому шансу. Об'єднуйтесь, підтримуйте один одного. За хамство водіїв в маршрутках ламайте щелепи, за побиття — ламайте руки та ноги. І пам'ятайте, війна не закінчилась, вона триває.
Ну і наостанок, як і має бути:
Слава Україні!
