Хелоу, еврі баді! Сьогодні, а може, коли закінчу цей допис, настане вже завтра, напишу не про теперішнє, а про минуле...
Знаєте, дуже часто стикаюся з дописами в мордокнизі типу, «а пам'ятаєте?» і далі якісь штуковини з совка, які були мрією мільйонів совєтських дітей... І я навіть розумію, чому ці люди подібне постять, а інші лайкають... Це просто спосіб поринути назад в дитинство, в юність... А дитинство та юність — найкраще в житті, хто б там що не казав.
От і я, прийнявши натщесерце нуль-сім іспанського червоного напівсолодкого, напоровся в ютубі на ролик «пєсня 1992-2000» . Увімкнув...
Після Любе, Пугачової та інших в мене потекли сльози... з вух та з очей. Господи, яким шлаком нас годували! Адже оця «творчість» лунала звідусіль! Таке враження, що вона лунала навіть з праски та газової плити!
Тому не дивно, що зараз маємо 73%. Не дивно, що є ті, хто розказує, що в Україні громадянська війна.
Сука, а мені росіянське лайно не зайшло навіть під бухло! Не вийшло вечора ностальжі. Отака херня...
Згадалась Білик 90-х, Ван Гог, Фантом 2... Не лишилося нікого. Ех...А ви і далі розказуйте «какая разніца»...
Але, наперекір всьому:
Слава Україні!
