Роман про «Театр» був задуманий і в чорновому варіанті накиданий ще в 14-17му роках. Далі в планах була епопея під назвою «The Aloof, або Музей Мотлоху..». В той час я багато дописував на різних блог–платформах і, власне вищеозначений Музей, мав би бути міксом з постів про наше яскраве сьогодення…
Потім подумав, що весь цей абсурд, то не менший театр, а Україна аж понад усе залита лицемірством, тому мабуть буде непогано запаралелити два задуманих романи в один.
Тобто – тут буде два театри. Український театр, який, в силу певних обставин, добре знаю, та театр абсурду, який навколо нас. І який теж знаю не гірше..
Колись Petronius Arbiter сказав, що саме життя це театр. Я скажу, що життя – це люди яких ми зустріли. Сад людей на наших дорогах..
Ну шо, Посполитий, йдем в театр – нє?))
Тобто –
Вашій увазі новий український блог-роман..
Виставу грають рівно до того моменту,
поки є ті, що згідні її дивитися..
Sweet Child in time, You"ll see the line.
The line that"s drawn between Good and bad..
Life is about the people you meet..
CHAPTER SIXTEEN
Вова пьінька & ets
2016. October
Цей блог було опубліковано в 2016му році. Все тоді було трохи по іншому. Я й тоді розумів, що так званим кремлем керує, так званий кгб. Просто не знав, що секта хабад це підрозділ цього комітету. Звідки зараз знаю? Банальна аналітика. Тобто – знаю, але вирішив – і цю главу тут залишити, і не міняти в ній нічого. Так я бачив ситуацію в 2016му році. Так я тоді писав. Так вона і буде тут. Та й все в ній вірно, в кінці кінців.
Т
Троє невідомих відібрали у
перехожого паспорт і порвали.
Невідомих стало четверо..
Жив собі у городє пітєрсбурзє пацан валодя. Дитинство було не так, щоб – якесь безтурботне. Щемили його старші пацани постійно. Підсрачників давали. Особливо щедрі на таке були брати ротєнбєрг. В них було бабло. Але давали підсрачників, бо мали кришу від старших і фізичне здоров'я…
У вови бабла не було. Дати комусь підсрачника було страшно. З тим всім треба було щось робити і вова придумав. Вова почав вступати в кпсс. Для початку купив собі зошит під назвою "общая тєтрадь". Грубий – на 48 сторінок. Купив і конспектував туди кожну першу сторінку комуністичної газети "правда". Що то за газета? Знайди подивись – обхохочєшься. Навіщо він то робив? В комуністів були гроші. Тобто конспектував "газету" і подавав заяву. "Газету" щодень, а заяву раз на тиждень.
Чи були в нього юнацькі мрії? Ну звісно були. Лягаючи спати він щовечора по дві години уявляв – забиті ним, під ревіння стадіону, голи з середини поля. Відправлені, ним же, в глибокий нокаут величезні боксери. Уявні боксери візуально чомусь були дуже схожі на старших пацанів з району.
А ще мрії були аж під верх запаковані гарними жінками. В реалі він їх боявся, але в мріях вони ходили за ним. Іноді аж по троє, деякі навіть з надувними матрацами…
Потім валодя засинав, а вранці йшов до кіоску по "газету" "правда".
Декілька разів жінки призначали йому побачення. Він приходив і довго чекав. Але вони не приходили – динамили. Валодя їх боявся. А ось бабла ні разу не боявся. Так – про бабло вовка теж мріяв. Думав – може бабло якось організує ту мрію з жінками і матрацами. Потім виявилось – ні не організувало. Він і топлєс фотки робив, і у хокей грав… Але видно не було в ньому драйву з точки зору гарних жінок. Комплексів була ціла купа, а драйву – ні. Ні фіга не було драйву, кароч – чіста тєбє шлємазл малахольний…
Чи це театр? Ще й який. Це ціла тобі кінаупопєя…
Тобто – драйву, котрий притягує жінок у вови не було, тому з'явився друг дімка. Ну, як з'явився – приблудився звідкись по ходу. Дімка був православний іудєй лєнінградского матріпархату і життя своє почав теж з халепи.
Тоді був сильний мороз. По заметеній снігом дорозі біг його папа – весь почервонілий і захеканий. Він біг, тягнучи порожні санки, і не повертаючи голови, примовляв:
– Нічьо, Дімон, скоро будєм дома, синок…
Чи були мрії в нього? Аякже. Дімка хотів танцювати. А мама хотіла щоб він був бухгалтер, чи який економіст. А він хотів танцювати. Як Матільда Фєліксівна Кшесінська. Раз навіть вкрав мамині бюстгальтер і байкові панталони, поки її не було вдома. Розчаруванню тоді не було меж, але мрія все рівно була сильніша.
Мама питала:
– Ну і что с тєбя вирастєт дібіл ти нєдоношений?
А він відповідав:
– Танцор діско.
– Вот і кого ти мнє породіл Абрам Івановіч – сердилася на папу мама.
– Мєньшє надо било водкі піть – огризався папа. Він мріяв, що в дімона, якщо виросте, буде свій мавзолєй, як у товаріща владіміра ільїча ульянова ібн-лєніна.
Папа дімку любив, а мама не дуже. Вона казала, що він відстав від поїзда.
– Як від поїзда …? – питав папа.
– В розумовому розвитку– казала мама..
Потім дімка підріс і зустрів "дєда мороза". Адекватні люди кажуть, що такого нема, не було і бути не могло. Але комуністи собі придумали – для власного вжитку. "Дєд мороз" довго пояснював дванадцятирічному дімону, що хоч той і поводив себе добре цілий рік, але він не може зробити так, щоб математичка здохла. Найбільше, що може – це змінити прізвище на мєдвєдєв. Не пішов кароч назустріч малому комуністичний снєговік-затєйнік. Дімон правда трохи ізловчілся і витягнув з кишені обледенілого ідола совкової "інтелігенції" дві, як йому здалося, козирні карти – він на все життя залишився дванадцятирічним. Яка друга карта? Так з вовкою ж подружився…
Coffee break
Дімка сидів на "засіданні уряду". В голову йому звідкись залетіла думка і він почав її думати. Эх какую страну просрали… в космос же ш летали… – позіхнув дімка і заснув.
Поки дімка спить розкажу тобі про космос, бо ця думка не йому одному в голову залітає. Просратая страна дійсно запустила в космос пару десятків ідіотів. В основному – без їх на то бажання. На пса то було треба – питання досі відкрите, але то таке. Як воно виглядало? Розкажу на прикладі двох космонавтів, один з котрих навіть з радянського звіздальота за двері вийшов. Як і навіщо вийшов? Ну – на шнурку прив'язаний і в скафандрі. Навіщо? Кажу ж – питання досі відкрите. І взагалі – тут не про те, як і навіщо виходив, тут про те, як їх на землю спускали з того космосу. Красний Звіздальот впав об землю десь в тайзі. Космонавти бєляєв і лєонов почали запускати сигнал "sos", тіпа – знайдіть нас вже до холєри, в кінці кінців. Знайти їх керівництво просраної страни не могло ніяк – і на вертольотах гонило, і на літаках тайгу прочісувало… Пропали, як Барбос на ярмарку. Разом з космічним лайнером… А пацанів там в тій тайзі накривало. Пацани дуже хотіли на ручки, або хоч есисерним "коньяком" назвіздошитися. Ніхто їх не знаходив. Потім якийсь фермер з жінкою в Німеччині зловили їх "sos" і через свій уряд передали керівництву просраної держави координати заглохлого лайнера. Головний генерал віддав наказ – поки ми наженем лохів, прорубаєм просіку і проведем узкоколєйку (ми пахалі – я і трактор), кидайте їм з гелікоптерів теплі речі і коньяк… Теплі речі зависали на високих кедрах, а коньяк, чомусь в скляних пляшках, розбивався на очах есисерських героїв космосу об мерзлу землю… Лохи узкоколєйку вели шо коні педальні, але так, як коньяк їм було не по масті, то позамерзали. Десь там їх і закопали.
Против фарту лоховского нет прийома с космодрома – залетіла дімону в голову наступна думка і він на деякий час прокинувся…
Існує сталий вираз: фемінізм до першого достойного мужчини, атеїзм до першої повітряної ями, а комунізм до першого власного капіталу. Дімка з вовкою дуже полюбили капітал /я зараз не про маркса/ і стали полум'яними комуністами-ленінцями. Таки прийняли – і одного, і другого. "Газета" "правда" витворяла чудеса. В партію прийняли, а от жінки так і не полюбили..
– Не любите, ну то й не треба – думав собі спересердя вовка – я ще вам всім покажу…І хоча – чтобы доказать этим всем дурам, вовка почав чіплятися до маленьких хлопчиків, його все ж оженили. Дружину свою вовка не любив. Виду звичайно не подавав, але теж побоювався і тому називав – боєвая подруга развєдчіка…
Різне було життя у вовки… В дев'яності, так взагалі – чуть ніщєбродом не став. Гуляти з братвою пітєрсбургом було страшно, заробити гроші легально не вмів, "вечека", куди він приткнувся, його теж тимчасово похєрєло, голи забивати не навчився, боксерів пачками валити теж. Чому "вечека" похєрєло? Може самим було хрєново, а може й банальна лінь – If russian decided to do nothing, nothing can stop him… Залишалось тільки мріяти…
Мрії завжди здаються – спочатку неможливими, потім неправдоподібними, а потім стають неминучими.. Кажуть, що в недоросії тверезі трактористи поняття не мають, як завести трактор – вовка, на свою біду, не був трактористом, вовка був "обер-агент-резідєнтом". Ще будучи резідєнтом, студєнтом, та й просто з пацанами в брамі, вовка чув про "міровоє правительство" і мріяв, як прийде на аудієнцію до Джона Джоновича..
Coffee break
Тривожний сон владіміра владіміровіча:
– Hi, Vovka, How do You do, дурнику..?
– Good evening, Джон Джонович… Меня, вот тут, меня товарищи рекомендуют… решил я побыть, какое-то время, ЦарЪ всея Державы… Благословите, пожалуйста..?
– Are You sure..?
– Yes и тыз..
…………………………..
Ось він – неправильний вибір. Чи вартували оті баби таких ризиків? Навіть, якщо з матрацами… Хотів стати модним і красівим..? Народна мудрість каже – шрами прикрашають чоловіка..? – купай кота щодня і стань секс-символом району..Насправді, якщо по чесному, то ті з матрацами таки вартували, правда не в його випадку. Але… The point of no return вже has been crossed…
– Ось поцарюю пару років, зароблю собі бабла і виїду, як Горбатий.. десь може в Німеччину… в Ганновер який, чи шо… – мріяв вовка.
Мрії мають властивість матеріалізуватися і ставати неминучими.. Бабла вовка нацарював багато. Занадто багато. Критично занадто багато… Але вирішив – досить.. пора валити нафік звідси. Передати всю полноту центральной власті тому малому ідійоту Дімці і валити…
Згадав анекдот:
Діти в школі пишуть твір на тему: "Якби я був Прем'єр-міністром України". Всі твори вийшли різні, але закінчувалися однаково – "…и хрен вы меня больше увидите в этой стране…" Комуністичні нащадки радянського космосу, блін… Ідея про "чао-какао, лузєри" – живіша за ібн-лєніна в колумбарію на красній площі…
Придумав кароч вова план:
…Патетично, в театрі, "випадково" зустрічаю свою "баєвую падругу".. та кажу їй вкрадчіво:
– Дорогая, я не маю часу, щоб приділить тобі достатньо уваги… справ багато – страной руковожу. Давай это… разойдьомся цивілізовано…?
Розійдемось – думав Вовка – і відправлю її до Швейцарії. А там… а там виявиться, що вона геній від бізнесу. І, що заработать там сто ярдів піндосівських дєнєг – то для неї взагалі нє вопрос. Рік-два – та й заработала. Ось вам і legalise. А я тим часом передам Дімкє полноту правлєнія, та й сам собі переїду в Швейцарію. А там у якомусь театрі, чи в якому молочному її зустріну і скажу:
– Ти, ета… Давай я буду знов з тобою жить та всі супружеські довги віддавать…
А далі взагалі красота – фонд організую. "ЦарЪ Fund Reserve1812". А ще міжнародний турнір по дзю-до серед хлопчиків. Потім лекції по університетах читати буду… В голову вкралася думка – а може… може – ЦарЪ всього світу…? Ой, та нах воно мені нада – думка як зайшла, так одразу і вилетіла..
Coffee break
Другий тривожний сон владіміра владіміровіча:
– Джон Джоновіч, то я тойво-во, передаю малому всю полноту власті...
– Подожди, Володя, у меня есть другая идея. А давай ты сначала заберешь Крым и станешь собирателем земель российских... И Донбасс походу ещё...
– Джон Джонович, а нах він мені нужен той Донбас… Мож – хай його уже Дімка забирає?
– Ну что ты, валодя – собиратель должен быть красивый и мужественный – как ты. Забирай, а там посмотрим.
Знав би те, чого не знаєш – мав би те, чого не маєш.. Поїхав вова Крим забирати, але тривожний сон не відпускав:
– Джон Джонович, то шо, я в Швейцарію?..
– Да нет, володя, ты теперь преступник, тебе теперь в Гаагу.
– Как…? Мы ж договаривались.… What the fuck в натурє?…
– Вова, ты понимаешь кто Я и кто ты..? КАК я могу договариваться с тобой? Разницу совсем не чувствуешь…?
Вова, знаєш чого ти дурний? Треба було не в бамбасс, а сісти коло ЦарЪ пушки, подумати й зрозуміти, що тебе завели, щоб було на кого накрадене списати. Як в анекдоті – сынок, ты уже взрослый и пора тебе сказать правду – мы тебя завели, чтобы было кому мусор выносить…
Політика, то тобі не шкарпетку дімону на голову натягувати, то справа серйозна.
На галявині нерухомо лежав Буратіно, а над ним чорними воронами кружляли дятли…
П Р О П А Л И Г Р О Ш І ..
