Ще тоді було таке передчуття. Коли було писано текст про псевдопатріотів-інфантилів, які єдиним своїм дороговказом бачать відмінність від усього російського (https://site.ua/maxvakul/kazocka-dlya-infantiliv-h-x-to-rosiiske-iyg68j3). Що неодмінно будуть реальні та красномовно-кричущі приклади.

І ось він, помилуймося.

Недавно автор натрапив на сторінку громадського діяча Світлани Василенко, яка себе називає «експерт-консультант з техніки мовлення і риторики» (https://www.facebook.com/zagovory) і, звісно, дає поради з орфоепії. Наприклад, як правильно вимовляти український звук [в]: https://www.facebook.com/zagovory/videos/688523705340673/.

Здавалося б, хороша справа. Якщо сумлінно поставитися до цього, то потрібно вивчити загальну фонетику, зрозуміти її принципи та закони (тут не обійтися без знання робіт світових фонетичних лідерів – Петера Ладефогеда, Кеннета Стівенса, Марка Лібермана та інших), потім почитати фахові публікації щодо фонетики сучасної української мови. Хоча б оцю: "Ukrainian Consonant Phones in the IPA Context with Special Reference to /v/ and /gh/" (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym). Тоді вже й братися вчити інших. Бо інакше є небезпека стати ще одним суб'єктом відомого феномену Даннінга – Крюгера… Або приводом згадати мем про «чукчу-писателя».

Але ж, мабуть, це так нудно. Значно веселіше знайти свій, особливий шлях. Адже читачі все одно будуть у захваті…

Стільки нового й цікавого можна дізнатися з цих захопливих міні-уроків… На тлі цих перлів навіть постійні згадки про російську мову, в якій все «не так», уже якось і не дивують.

Насамперед читача-слухача ошелешують терміном «нескладотворчий» щодо звука [в]. Поки він намагається уявити, що ж це таке, а заодно згадати давно призабуті відомості з фонетики, пані Світлана радісно й рішуче нагромаджує нову інформацію на цю тезу, тицяючи цей термін то там, то сям. Із розповіді та старанної вимови пані Світлани можна припустити, що сама вона трактує цей звук як голосний.

І от у пані Світлани цей «голосний» ака «нескладотворчий» звук виникає і між голосними, і перед «у», і перед «і». Ну, майже скрізь, бо треба ж «відрізнятися». Тобто, якщо вірити сказаному, в українській мові відбуваються речі, які суперечать загальнофонетичним законам. Наприклад, усупереч консонантному статусу української мови і консенсусу українських фонетистів, пані Світлана фактично реанімує давно «вимерлі» дифтонги і впроваджує послідовності з трьох голосних підряд. Усупереч відомій мовній тенденції до фонетичного контрасту, говорить про «нескладотворчий» звук [в] перед закритими голосними заднього ряду. А довільні фантазії щодо появи цього звука перед [і] фактично означають, що в українській мові пом'якшуються навіть голосні звуки. Он як! А ви думали, що говорите українською…

Незрозуміло, для чого це. Може, для того, щоб у читача і глядача склалося враження, що тільки пані Світлана може так вимовляти слова, а йому й не снилося? Щоб заохочувати нарід до створення собі кумира?

Можливо, всі слухачі пані Світлани настільки далекі від фонетики, що у них навіть сумніву не виникає, що тут щось не так? Можливо, ніхто навіть не спробував простежити за вимовою свого оточення, та й за вимовою самої пані Світлани десь в інших відео, де вона не намагається зумисне зіпсувати свою вимову і говорить як звичайно?

А якщо уважно придивитися до того, що пропонує пані експерт, а тим більше порівняти з тим, що пишуть визнані в світі фахівці з фонетики – зокрема, Петер Ладефогед, Кеннет Стівенс, Хіруко Кавасакі, Марк Ліберман – то стає зрозуміло, що вся ця мудрість – не більше ніж прояв феномену Даннінга – Крюгера. А ще ефекту «зіпсованого телефона». Пам'ятаєте таку гру?

Отже, спочатку була Ніна Тоцька. У якої було певне розуміння української фонетики, але далеко не повне. Хоча б тому, що кількадесят років тому світова фонетика була на значно нижчому рівні розвитку. Включаючи класифікацію Міжнародного фонетичного алфавіту. Якщо сюди додати те, що цей фонетичний матеріал був зібраний, очевидно, на матеріалі аж одного (!) мовця, то картина зовсім сумна. Далі додалася інтерпретація Сергія Дорошенка (його назвала сама пані Світлана як свій фонетичний дороговказ), який займався синтаксисом і принагідно пописував на якісь інші теми, але не має ані результатів своїх власних фонетичних експериментів, ані публікацій у фахових фонетичних журналах. Чисто як в анекдоті про Челентано, якого «Вассо напел». Ну, а далі, звісно, приклалася сама пані експерт. Щоб уже напевно. Щоб уже українська фонетика, яка й так ледве дихає, і не думала встати.

Виходить такий собі «сферичний кінь у вакуумі», тобто відірвана від реалій «інертрепація». Але хіба це турбує справжніх патріото-любителів повправлятися на темі української мови? Головне – це показати свою мудрість. А мова хай уже сама якось виплутується. Якщо зможе.

Вдячні слухачі і вдячні читачі аплодують стоячи.

Схоже, що пані Світлану й справді можна привітати. Відрізнитися в неї вийшло. Її фонетичні премудрості не тільки відрізняються від російських даних, а й істотно суперечать фонетичній науці в цілому. І здоровому глузду також. Словом, грає вона по-великому по-крупному.

Поаплодуємо ще?