Подивімося уважніше на поширений міф про буцімто «російське h — х». Звернімося до фактів.
Іще задовго до прийняття правопису 1928 року в українській мові існували слова хавбек (англ. half back), Хорватія (Hrvatska), Ханой (Hanoi), Хіросіма (Hiroshima), Сахара (Sahara), хадж (араб. حج hajj), Рахіль (давньоєвр. Rahil), Захар (давньоєвр. Zahar) і багато інших. І це також російський вплив?
Правопис 1933 року, який затято лають як «проросійський», містив дуже «проукраїнську» норму передавати латинську "h" тільки як «г».
Отже, комуністична влада навряд чи збиралася чинити перепони щодо «гекання» — інакше зафіксувала б інше правило.
Згодом в українську мову почали входити все нові й нові слова з відповідністю "h" — «х»: хенде хох (нім. Hände hoch), хальт (нім. halt), Хайдеггер (нім. Heidegger), хол (англ. hall), хуліган (англ. Hooligan) і багато інших. І число цих слів усе більшає. Треба розуміти, що українці (включаючи Л. Булаховського, М. Калиновича, М. Бажана, П. Тичину) всі поголовно такі невдахи, такі вівці, такі лохи, що зовсім не чують першоджерело і, всупереч правописним нормам і бажанню самих же росіян, слухають якогось антиукраїнського агітатора і пишуть "h" — «х»?
У психології існує поняття інфантилізму, і це явище не є позитивним. Про це можна почитати, наприклад, у книзі білоруського психолога Павла Зигмантовича «Убей в себе инфантила. Как повзрослеть за три месяца» (https://coollib.com/b/239486). І оця інфантильність дорослих людей проявляється або ж як сліпе, бездумне, покірне слідування настановам «старших», або ж як цілковите їх відкидання.
Тому коли ви чуєте, що, мовляв, давайте робити ось це, бо так радить діаспора, або ж не давайте робити так, бо «це російське», знайте: перед вами типовий інфантил. Той самий «меншенький братик» — вічно ображений і безвідповідальний.
Такі люди були інфантилами ще за часів СРСР, коли наше українське мовознавсто гордо ступало у фарватері російського. Такі люди відчули дискомфорт, коли Україна стала незалежною. Тому що інфантили не вміють проводити своїх власних досліджень і не мають своїх власних висновків і міркувань — бо все життя користувалися чужими.
Ось і тепер інфантили читають російські джерела, переписують їх, аж гай шумить, навіть дисертації на цьому захищають. Але ж треба виглядати при цьому патріотично. Ось і вибирають «єретичні», на їхню думку, місця, і на свій не надто фаховий розсуд ці місця перелицьовують «по-патріотичному». Ось так, зокрема, й виник міф про «російське х». Міф — тому що ніхто з цих міфотворців ніколи не досліджував відповідні звуки. Тому що інфантили не доросли до серйозної науки на світовому рівні. Їхній рівень — трохи нижче російського. Порівняно з міжнародним — не надто вище плінтуса.
Коли ж з'являються науковці, які потрібні дослідження проводять, оці всі інфантили з переляку ховаються по кущах і роблять вигляд, що нічого не помічають. Навіть незважаючи на солідний підтекст таких досліджень: грант Фулбрайта, публікації в скопусівських журналах, міжнародний проект із відомою компанією тощо.
І я чітко бачу в українському соціумі інфантилів, які сліпо слідують настановам таких же інфантилів, і соціально й науково зрілих людей, які довіряють фактам.
І з цим пов'язана проблема псевдодебільності, про яку говорять науковці
Виявляється, здатність людини самостійно мислити деградує під впливом інформаційної «жуйки», яку їй вливають у мізки різноманітні маніпулятори. Так само надмірне споживання навколоправописних міфів зупиняє мисленнєвий процес, і жертва такого психічного впливу перестає мислити самостійно, а тільки транслює чужі ідеї, висловлені у вигляді мітингових лозунгів.
Сон розуму породжує потвор: гав ду ю ду, нов-гав, Гичкок, гепі енд, стала Гола... Тьгу та й годі. І ми при цьому ще й щиро ображаємося, коли нашу солов'іну мову хтось називає «собачою».
Не думаю, що це той шлях, яким нам потрібно йти.
Це просто казочка для інфантилів. Точніше, хитра маніпуляція. Не було такого впливу. А є прояви фонетичної близькості англ. і нім. вокоїдного звука [h], з одного боку, і укр. [х]. Зокрема, в сучасній фонетиці факт глухості англ. і нім. звука [h] не є на сьогодні предметом дискусій.
Більш детально див. у монографії «Українська термінологія: комплексний лінгвістичний аналіз» і в статті «Martin Heidegger: війни правописні та реальні» (https://independent.academia.edu/VakulenkoMaksym), а також у таблицях IPA.
