Як урочисто стверджує пані Світлана Благодєтєлєва-Вовк, премія «Академічна негідність року» – це «перший і останній бастіон демократії в українській науці» (https://i-ua.tv/programs/klub-bila-vorona/89663-akademichna-nehidnist-roku).
Ну що ж, бастіон так бастіон. Демократія так демократія. А ось і претендент на нагороду. І, здається, у 2025 році маємо справжню «зірку скандальної сцени».
Зачин. Наукова дискусія по-вуличному
9 травня 2025 року аспірант факультету прикладних наук Українського католицького університету Дмитро Чаплинський (він же адміністратор телеграм-групи «NLP української мови» під ніком Dmytro Chaplynskyi) вирішив відповісти на пропозицію обговорити наукову статтю у, так би мовити, творчому стилі. Вийшло щось середнє між дворовим хуліганом, «русскім джентльменом» і стендап-коміком, тільки без гумору. Деталі – тут: https://site.ua/maxvakul/strixi-do-patreta-feminitivnogo-revnitelya-i79gp24. Особливої пікантності і навіть міжнародного статусу додає цій ситуації те, що пан Дмитро дозволив собі ці випади на адресу співробітника німецького університету.
Особисте знайомство автора з паном Дмитром і перебіг попередніх подій не залишають сумнівів у тому, що адміністратор телеграм-групи «NLP української мови» з ніком Dmytro Chaplynskyi і є аспірантом факультету прикладних наук УКУ Дмитром Чаплинським.
На жаль, така реакція аспіранта УКУ не є нині якоюсь дивною дивиною. Всі ми знаємо, що останнім часом українські наука та освіта «збагатилися» великою кількістю цілком випадкових молодих людей, для яких поняття етики спілкування, академічної доброчесності, наукового сумління – лише набір незрозумілих і непотрібних звуків. І діють вони так, як звикли. Відповідно до рівня свого культурного, етичного та морального розвитку. Тож замість важкого і копіткого пошуку наукової істини такі люди вдаються до рішучого відкидання всього, що не вкладається в їхню апріорно-упереджену картину світу.
Частина перша. УКУ і три мавпочки
І тут цікаво було поспостерігати за реакцією адміністрації УКУ. Адже цей випадок – чудова можливість продемонструвати, чи й справді цей університет неухильно дотримується тих демократичних і наукових цінностей, які так охоче декларує. Особливо в контексті того, що ця ситуація від самого початку має виразний міжнародний статус – оскільки неетичні дії адміністратора-аспіранта були вчинені стосовно співробітника німецького університету.
І як же відреагувала адміністрація?
Правильно – за принципом «трьох мавпочок»: нічого не бачу, нічого не чую, нічого не скажу.
Звернення до в. о. декана й потім до ректора «пішли у вічність». Українська традиція. Що вже вказує на очевидну причетність їхнього аспіранта. А також про реальну готовність УКУ до євроінтеграції. Мабуть, саме так чинять, на думку адміністрації УКУ, провідні європейські університети...
Відреагувала адміністрація аж після втручання Міністерства освіти і науки України. Але яка це була відповідь!
В.о. декана написав: «я не можу достовірно стверджувати що людина, яка підписана, як Dmytro Chaplynskyi є аспірантом УКУ <…> Ні, я не вважаю, що наведені Вами прикрі факти плямують репутацію всього Українського католицького університету. Ми добре свідомі того, що багаточисельні телеграм канали постійно роблять спроби тим чи іншим чином заплямувати репутацію України, нашої Мови, та іноді, УКУ (стиль і пунктуація збережені – М. В.)».
Зручна позиція: якщо заплющити очі, то й проблеми нема.
І бачимо ми в цій відповіді три цікаві речі.
- Ректор сховався за в. о. декана. Тому що справа ще невідомо як повернеться, а підставлятися не хочеться. Тобто навіть після втручання МОН України ректор УКУ не виконав вимоги Закону України «Про звернення громадян», так і не відповівши на звернення автора.
- Імітуючи невизначеність, в. о. декана явно діяв з підказки юристів. Хоча і в нього особисто, і в ректора є достатньо ресурсів і засобів для того, щоб швидко з'ясувати особу порушника.
- Спроби в. о. декана «перевести стрілки» на «телеграм-канали» – а отже, і на тих, хто в цих каналах спілкується – має ознаки віктимблеймінгу (звинувачення жертви).
Частина друга. УКУ vs Ворожбит: майже детективна історія
А тепер увага: у скандальєро з донькою Наталки Ворожбит УКУ миттєво ідентифікував студентку за аватаркою в соцмережі:
https://www.youtube.com/watch?v=z_Nofm-6Fco&lc=UgznCpE9sJPCMpRLRiZ4AaABAg
https://www.bbc.com/ukrainian/articles/c07p75z3542o
https://www.radiosvoboda.org/a/uku-skandal-studenty-moral/33520616.html.
Тобто якщо хочемо – то можемо. А коли не хочемо – то «нема підстав» і «звертайтеся до суду».
Подвійні стандарти? Ні, що ви! Це, мабуть, «творчий підхід».
Частина третя. Ліричний відступ
А що зробив би в такому випадку поважний університет, який справді переймається принципами демократії та академічної доброчесності? Оскільки йдеться про репутацію, він би провів перевірку заявлених фактів – хоча б так, як це було зроблено в ситуації з донькою Наталки Ворожбит. За результатами перевірки виступив би з публічною заявою. Наприклад, так і так, якась невідома особа діє від імені нашого улюбленого, білого й пухнастого аспіранта і паплюжить його і нашу честь.
Така заява свідчила б, з одного боку, про справжню (не декларовану) залученість університету до принципів академічної доброчесності, а з другого, забезпечила б можливість громадського контролю. Адже будь-який учасник тої телеграм-групи або співробітник УКУ міг би прочитати це звернення і висловити свою думку – чи так це насправді.
А відсутність належної реакції УКУ тільки підтверджує найпесимістичніші припущення.
Частина четверта. Міжнародний резонанс
Тим часом справа вже «пішла в люди». Ось що відповів автору щодо цієї ситуації один поважний американський університет, який є міжнародним партнером УКУ:
"The President"s office has received your message from September 7 with thanks and asked the Nanovic Institute for European Studies to be attentive to the matter.
We want to assure you that we will study the documents and consult with colleagues, and then discuss the issue with our contacts at the Ukrainian Catholic University".
Тобто слава про УКУ уже шириться й за океаном. Хто б міг подумати, що хамство одного аспіранта може стати експортним продуктом?
Перший додатковий штрих. UCU vs Pope?
Варто зазначити, що у скандалі з донькою Наталки Ворожбит УКУ теж непогано так влип. Поки там переймалися "традиційними" цінностями та гоніннями на "веселкових" (у класичних середньовічних традиціях і згідно з сучасною позицією Московського патріархату), віце-президент Італійської єпископської конференції Франческо Савіно провів спеціальну месу, присвячену організованому паломництву групи католиків, які ідентифікують себе як ЛГБТК. А папа Лев XIV схвалив цю месу:
https://www.gionata.org/en/catholics-lgbt-at-the-jubilee-mons-savino-nobody-feels-excluded/
Отже, УКУ скрізь виділяється своєю особливою позицією – і в питаннях академічної доброчесності, і в питаннях християнських цінностей. І хоча друге не дуже тулиться до наукової діяльності, це доповнює виразний портрет УКУ у контексті загальноприйнятих норм етики, доброчесності та моралі.
Другий додатковий штрих. Навколомовні непереливки
Ще минулого року автор звертав увагу на деякі дивні речі в діяльності біловоронних активістів.
Наприклад, серед номінантів на "Академічну негідність" несподівано опинилися директор Інституту української мови Павло Гриценко та професор кафедри української мови Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка Юрій Мосенкіс. Як для мовознавця, який доволі добре знайомий із професійною діяльністю обох, це видається дуже й дуже дивним. І якщо претензії до Юрія Леонідовича принаймні можна було зрозуміти (йому закидали дослідження історії трипільської культури, переплутавши серйозні наукові дослідження з діяльністю псевдоісториків, які пропагують, наприклад, "Велесову книгу"), то претензії до Павла Юхимовича досі лишаються для автора загадкою.
Не вдаючись у подробиці: намагатися кваліфікувати цих поважних і відомих не тільки в Україні мовознавців як псевдонауковців – це те саме, що намагатися назвати Валерія Лобановського невігласом у футболі.
Причина цього ляпсусу – очевидно, в лютій нестачі фахівців. Серед активістів-преміаторів є кандидати економічних, біологічних і ще якихось наук – але немає жодного мовознавця. От і плутаються в трьох соснах.
Третій додатковий штрих. Фемінативний фронт
Ця ж мовна необізнаність, очевидно, підштовхує "Клуб білої ворони" до невиправданого вживання неофемінативних форм: доцентка, ректорка тощо. Оскільки цих слів немає в жодному нормативному словнику української мови, вони перебувають поза мовною нормою. Зрозуміло, нашим активістам дуже кортить цю мовну норму змінити відповідно до свого не зовсім фахового розуміння української граматики та узусу. Але такі прагнення регулює Закон України "Про забезпечення функціонування української мови як державної", який зобов'язує в подібних випадках звертатися до Національної комісії зі стандартів державної мови (НКСДМ), до Інституту української мови та до інших мовознавчих установ.
І ось що пише НКСДМ у своєму листі від 16.06.2025:
"станом на день підготовки відповіді відсутні нормативні акти, які можуть мати зобов'язальний чи обмежувальний характер щодо застосування фемінітивів у текстах різних стилів сучасної української літературної мови".
Про відсутність вимог обов'язкового вживання фемінативів пише на своєму сайті й Інститут мовознавства:
https://www.inmo.org.ua/news/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D1%84%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%B8-%D0%B2-%D1%81%D1%83%D1%87%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D0%B9-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B9-%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96.html?fbclid=IwY2xjawLdj9dleHRuA2FlbQIxMAABHrNaKV3mAKxX61YBqFukfCa81qs4l2I213Io1NzkmQ6sxzfk
EoUrtbNbyluk_aem_sj1SpQ4SGKwg6SKD85KaFA.
Зі свого боку, директор Інституту української мови Павло Гриценко характеризує фемінітиви як "засіб обниження української мови" (від 35 хв.): https://www.youtube.com/watch?v=vJjiIhrB_ig.
Тож у мовній політиці борців за академічну гідність бачимо нехтування мовними традиціями та нормами, вимогами законодавства, а також рекомендаціями авторитетних фахівців. А це і є виразні ознаки псевдонауки.
Отже, маємо псевдонауковців, які нібито виступають проти псевдонауки. Але це якийсь оксюморон. Це як бджоли проти меду. Як наркомани проти наркотиків. Як Путін проти війни.
Чи не тому Павло Гриценко опинився серед номінантів 2024 року? Може, хтось вирішив так "помститися" за його критику мовних хунвейбінів від медицини?
І ось про що подумалося. Якщо вже такі поважні мовознавці, як Павло Гриценко та Юрій Мосенкіс, фігурують серед номінантів антипремії, то це має бути справді престижно – опинитися в їхній компанії. Щось автору теж туди захотілося... Га, пані Світлано? Хіба автор не заслуговує на таку честь? Дивіться, як вас критикує...
Але повернімося до УКУ. Пікантності описаній ситуації додає те, що Дмитро Чаплинський та інші представники УКУ активно виступають за необмежене і неконтрольоване використання фемінативів. І саме через це УКУ влип у халепу.
А премію "Академічна негідність" просувають такі ж активісти неофемінативного фронту.
Виходить, вони тепер мають шанс номінувати своїх ідейних однодумців і водночас "бастіон демократії" в особі УКУ.
Але ж це некошерно. Тоді цей бастіон доведеться обстрілювати власними "академічногідними" гарматами. Чи готові? Чи демократія закінчується там, де починаються внутрішні симпатії?
Епілог. Хто ж переможець?
Тож маємо університет, який мовчить, коли треба говорити, і говорить, коли краще мовчати – при цьому плутаючи демократію з "корпоративною солідарністю" (= корумпованістю).
Хіба не ідеальний кандидат на "Академічну негідність року"?
Питання лише одне: чи спроможеться "Клуб білої ворони" на те, щоб номінувати своїх бойових товаришів – гендерно-мовних активістів?
Чи принцип "друзям – усе, ворогам – закон" знову візьме гору?
Поспостерігаємо.
