Пролог.
Коли перед президентськими виборами 2019 року я говорив із знайомим, то я пояснював, чому не треба голосувати за Зеленського. Однією з моїх думок було те, що Зеленський владу потім просто так не віддасть. На що чув, що «він йде тільки на один термін». Я сміявсь.
Розділ перший і єдиний.
Українці дуже готові вірити у будь-що, тільки не у правду. Вони, причому її бачать, але наївно готові вірити, що ось цей простий хлопець покращить їхнє життя вже сьогодні.
А розумієте, все досить просто.
Після розпаду совка в Україні створилось два типи політиків: переконані автократи з душком ватної любові до мишебратства, та нацдемократи. До перших належать червоні директори, бандюки, сформовані в «ліхіє девяностиє» та їхні «вихованці», так би мовити. До других –дисиденти, поети, неідейні комсомольці 70-80х, покоління «Революції на граніті», НРУ, бізнесмени, що якось намагались проскочити між крапельками і не замазатись у криміналі в ті самі дев'яності. Перші виховані в совковому режимі відсутности єдиної нації, відповідно — там основними цінностями залишаються соціальні, матеріальні, а також практикується гра з нульовою сумою (переможець отримує все), можна красти та обдурювати без будь-яких меж. Другі виховані або в національно-орієнтованих спільнотах/сім'ях, або ситуація в їхньому середовищі була досить ліберальною щодо сприйняття ідеї національної держави. Там присутні також цінності духовні, релігійні, державницькі, є можливість для гри з позитивною сумою (не обов'язково має бути один переможець, виграти можуть декілька або всі), можна красти та обдурювати, але десь може з'явитись межа.
Усе. Наразі у вищому ешелоні влади у мене для вас інших типів політиків немає. Тож ми вибираємо з цих (дивимось президентські вибори):
1991 – вибрано представника нацдемів (так, колишній комуніст Кравчук – нацдем).
1994 – вибрано представника автократів Кучму. Передача влади відбулася демократично та легко
1999 – вибрано представника автократів Кучму, але тому що була задіяна операція «якщо не я, то комуняка Симоненко». Згодом відбуваються утиски свободи слова, темники, Ґонґадзе, спроби посадити опозиційних політиків. Переможець має отримати все.
2004 – вибрано представника нацдемів Ющенка. Передача влади – через Помаранчеву революцію. Під час керівництва Ющенка – повний розвиток свободи слова та немає переслідування опонентів.
2010 – вибрано представника автократів Януковича. Влада нацдемами передана демократично та спокійно. Але вже за 9 місяців після виборів незаконно, через Конституційний суд повертаються повноваження президентові, з'являється фактично президентська республіка (навіть не президентсько-парламентська). Посаджено у в'язницю основного політичного опонента — Тимошенко, темники повернулись, будується чітка вертикаль влади. Переможець має отримати все. Пам'ятаєте слова Чечетова про Тимошенко після її посадки: «Теперь она никто и зовут ее никак»?
2014 – після Революції гідності (що відбувалася в тому числі й через те, що не хотіли відправляти у відставку уряд Азарова) вибрано представника нацдемів Порошенка. Свобода слова (за винятком ворожих соцмереж, звичайно). Політичні опоненти не переслідуються (що погано, але факт залишається фактом – тільки один Єфремов сидів, але за посібництво сепаратизму).
2019 – обрано Зеленського. Людина, індиферентна у своїх національних поглядах. Любитель співпраці з ворожими акторами. Після отримання президентської та парламентської влади починає поза Конституцією України віддавати накази та доручення (президент не відповідає за будівницво доріг чи ще чогось). Республіка фактично стає президентсько-парламентською. Законопроєкти, що йдуть поза рішеннями Офісу президента – не мають шансів отримати голоси. Дуже під питанням пройшли вибори на Франківщині, коли до ВР пройшов Вірастюк. Наразі під питанням проходять вибори на Черкащині. Постійно йдуть намагання посадити основного політичного конкурента – Порошенка (переможець має отримати все!). Починаються атаки на свободу слова – від «Прямого» каналу до «Суспільного». З'являються згадки про темники. Закон про олігархів, знову-таки, що спрямований найперше проти опозиційних ЗМІ.
Питання ж у цінностях. І всі вони зводяться до формули гри. Чи це «нульова сума», чи «позитивна». По цінностях видно те, чи влада зможе легко віддати владу, чи ні. Постійне намагання теперішньої усунути конкурентів повністю з поля шляхом посадок, велике «крадівництво» – показують нам тип Зеленського. Там немає можливості позитивної суми чи віддачі влади добровільно після виборів. І це було видно з 1 січня 2019 року по день голосування у другому турі. Знищення конкурента , втоптування його у асфальт шляхом цирку зі стадіоном та аналізами – це цінності автократів з любов'ю до мишебратьєв.
Епілог
Чи є надія на те, що Зеленський добровільно передасть владу, якщо програє? Чесно – ні. Недаремно вже різні аналітики вголос починають говорити про намагання будувати авторитаризм. І вже зрозуміло, що Зеленський буде йти на другий строк (хоча обіцяв тільки один).
Але з 2019 року завжди є надія на те, що влада знову щось напартачить. І вже починає це робити, бо формувати авторитаризм при 73% підтримки ще дуже навіть можна. А от при 25% вже значно важче, вже трохи запізно.
Усім треба пам'ятати, що історія вдруге повторюється як фарс. А у нас фарс – щодня. На це і уповаємо.
