Навряд чи можна жити і планувати українське майбутнє, знаючи не справжню, а вигадану власну історію. І живучи в парадигмі не своїх міфів, які необхідні для формування держави, нації та ідентичності, а фальшивих історій.

Так, сьогодні вже досить багато історичних фактів ми маємо виправлених, зараз якраз йде процес вичищення знань від імперського та радянського бруду, проте все одно ми дуже часто, навіть з добрими намірами, використовуємо пропагандистські ворожі штампи про нас самих.

Тому я наведу просто список того, що в нашій свідомості було правдою, хоча насправді все не зовсім так. Звичайно, список далеко не повний та суперечливий, але вважаю, що без окреслення минулих помилок важко далі буде йти правильно. Опишу ті події, що, на мою думку, дуже впливають на наш світогляд досі.

Хронологічно.

  1. Юрій Долгорукий (прізвисько, між іншим, підтверджує його українське походження (російською було б «Длиннорукий») навряд чи засновував Москву 1147 року. Опис про цю подію міститься у літописі, що складений лише через 300-400 років.
  2. Велике князівство литовське. Тут для мене стало великою несподіванкою, але й роз'ясненням те, що білоруси колись називали себе литвинами. Не литовцями, а литвинами. Так зникає і запитання, чому у тій державі офіційною мовою була руська, а ми литовців зараз не можемо зрозуміти, мали б бути спільні слова, фрази, якісь залишки. А правда може бути така, що якщо сказати Велике князівство литвинське, то стає зрозумілим, що держава була білоруська, і чому князі були з цілком слов'янськими на слух іменами Вітовт, Любарт, Свидригайло, і чому українцям (звичайно, маю на увазі феодалам, ми все-таки про Середньовіччя говоримо) там досить вільно жилося. Тоді рядок Київська Русь – Галицько-Волинське князівство-ВКЛ – цілком зрозумілий і спадковий.
  3. Найвидатніший гетьман України. Звичайно, і це всі знають – Богдан Хмельницький. Підвищений до небесних висот за імперії, згодом підтримуваний і в СРСР. Але, якщо дивитися з теперішньої перспективи – а що доброго він зробив? Що кращого за Сагайдачного чи Дорошенка? Правильно, він об'єднав Гетьманщину з Московією. У цьому його заслуга. Відповідно – його ніхто не забороняв згадувати, навіть це заохочувалось, на відміну від Мазепи. По факту, Богдан Хмельницький – той, через особисті драми якого ми відкололися від цивілізації. До нього в Речі Посполитій така-сяка автономія козацтва та, відповідно, селянства, існувала. Після – знаємо: поглинання, русифікація, кріпацтво (рабство), поклон до цариці, зараз буде «амінь». Тому найвидатніший гетьман. — це величезне перебільшення
  4. Дивно це писати для українців, але все-таки, може хтось не знає. До 18 століття Росії не існувало, було Московське царство. Це про всяк випадок, бо раптом і далі будуть проводити спадкоємство від Русі до Росії. Є ще такі в нас люди.
  5. Тарас Шевченко не був старим зачуханим комуністом-матеріалістом. Він не був насупленим дідом, що тільки ремствував про нещасну долю. Він був колись кріпаком, однак вибився в люди, став інтелігентною, високоосвіченою людиною, що знався на моді, жінках та вечірках. Досить добре знався. Нормальний був український чоловік, шкода, його заслання підломало сильно, через що і помер в 47 років.
  6. Михайло Грушевський ніколи не був президентом України. Від був головою Центральної Ради – парламенту. Президент ЦР – голова парламенту. От і все.
  7. І він, і Винниченко, й різні інші діячі Центральної Ради не були самостійниками і ярими прихильниками відходу від Росії. Ні, вони були соціалістами з найгіршими ідеями пацифізму, які тільки можна уявити в час війни. Міхновського чи Скоропадського вони приглушували і слухати не хотіли. Хотіли бути разом з уявною демократичною Росією. З «нєтакімі русскімі», як би сьогодні сказали. Результат – знаємо.
  8. Харків ніколи не був «першою столицею України». Першою столицею завжди був Київ. Міф з Харковом постав через те, що тоді це місто було столицею УСРР, одночасно з УНР. Ну ви зрозуміли – це якщо б перемогла так звана ДНР, то першою столицею України називали б Донецьк.
  9. Прапор не треба перевертати – офіційно він завжди був синьо-жовтим. Різниця була тільки у відтінку верхньої смуги – чи блакитна, чи синя. Решта – маніпуляції та нерозуміння. І фен-шуй в Україні якось не застосовувався, чесно.
  10. Українці не були творцями СРСР. Тобто офіційно були, звичайно, як і 120% було за Союз. Але фактично українці до 1932 року постійно здійснювали повстання, за що і поплатились Голодомором.
  11. І ще, і ще раз. Друга світова війна почалась 1 вересня 1939 року, українці (її західні землі) відразу брали учать у війні. Жодної «Великої вітчизняної» з 1941.
  12. З 1922 по 1991 рік України як держави не було. Звичайно, можна тішитися званням засновниці ООН, але думаю, товаришу Сталіну ми за це дякувати не будемо. Була б Україна з 1917 року – не треба було б ООН. А так – була окупація Росією України. Просто називалося це по-іншому.

Сучасні міфи ви самі знаєте.

Зараз треба просто – знову – задуматись, чи правильно ми розуміємо себе. Бо, враховуючи, що багаж знань у нас, м'яко кажучи, фальшивий, то й результат може вийти хибним.