Наша історія ще довго буде нас вчити.
Бажання миру будь-якою ціною, включно з розпуском армії у 1917-1920х роках призвела до загарбання України неосвіченим садистським люмпеном. Ті українські селяни, що згодом могли зруйнувати пролетарську імперію бунтами, були придушені нечувано жахливою смертю – голодом.
Якщо хтось думає, що це все – минуле, що такого ніколи не може повторитися – розчарую вас. Подивіться на Північну Корею. Або згадайте режим Пол Пота. А це – сімдесяті роки ХХ століття.
Хочеш миру – готуйся до війни. Ті, хто підтримують гасла досягнення миру будь-якою ціною – пам'ятайте про Голодомор. Про розстріляну інтелігенцію, п'ятирічки та продрозверстки. Про вивезення на Сибір та примусове лікування в психлікарнях. Так наші вороги поводяться під час миру. З любов'ю.
Але гірше за ворога може бути тільки той, хто йому помагає всередині – ті, хто забирав їжу в односельчан, хто доносив на своїх родичів та сусідів. Такі собі любителі миру з окупантом.
Це те саме, що виступати на сценах Москви під час війни на Донбасі. Просто зараз різні анілораки та лободи не бачать смерті в сусідньому вікні. Але різниці між цими колаборантами немає.
Пам'ятаймо про втрачені покоління.
Від болю тільки скорбота і гнів. Лютий гнів.
