Ну що ж, друзі. Ми невпинно наближаємося до дерусифікації. А вона не настільки легко піде, як декомунізація (та теж важко йшла, але тут інший рівень). Бо стосується дерусифікація насамперед «русской культури». Тут нас чекають сюрпризи.
Культура не існує окремо від суспільства. Вона його формує, є певним провідником, показує напрям розвитку. І суспільство – хоче воно цього чи ні, читають Чехова пацанчики з Уфи, чи ні, — несе у собі цю культуру. Так само, як з релігією чи мораллю. Не важливо, чи конкретна людина релігійна, чи підтримує вона ідеї тих чи інших вчень. Релігія та культура, що панують у суспільстві, накладають свій відбиток через традиції та думки людей на нього. Тому, якщо ви хочете побачити стан культури, — подивіться на декілька представників соціуму. Так чи інакше, ви побачите спільні риси характеру та поведінки. Це і є культура. Бурятські солдати на Київщині та люди на вулицях москви, яких опитують журналісти – це результат одного виховання. Однієї культури.
Суспільство, де з абсолютним спокоєм виступають за вбивство невинних жінок та дітей, не гребують застосуванням ядерної зброї, — це результат «загадочной русской души» Достоєвського, Толстого та Буніна. «Русская цивілізація» виросла з теософії Блаватської та Бердяєва.
Знаєте, я колись захоплювався деякими представниками «русского рока». Так, я ще колись купував касети, і в результаті мав усі альбоми «Наутілуса Помпіліуса» та «Агати Крісті». Думаю, що досі напам'ять знаю усі їхні пісні.
Колись моєю улюбленою книжкою була «Майстер і Маргарита», я з задоволенням читав Ільфа і Петрова, Аркадія Аверченка, ну і Віктора Пєлєвіна.
В результаті – що з цими діячами, як їх сприймати?
«Русский рок», який нібито покликаний був би бути протестним, борцем за свободу, легко здався на милість царя-батюшки. Бутусов, що сорок років тому співав «Скованньіе одной цепью», запхав язик у дупу і роздумує про мир. Автор слів цієї пісні, до речі, Кормільцев, давно помер, перед смертю ще встигши стати імперцем. Один з братів Самойлових став представником чи радником путіна, і тепер співає «За дамбасс!», інший десь в наркотичному угарі.
Булгаков, за яким так страждає Гарік Корогодський, взагалі був імперцем-українофобом, тут питань нема.
А от щодо наступних, то виникають питання. Ну тобто ніби немає імперських возвеличень в Ільфа і Петрова. Дійсно чудовий Аверченко взагалі був українцем, насміхався і з царської росії, і з радянської.
Але.. але. Якщо почати робити винятки з російської культури, то ми ніколи не здійснимо дерусифікацію. Хіба ви точно, на 100% можете сказати про культурного діяча, що він — українець чи українка. Як Гоголь або Рєпін.
Та якщо не відокремити усієї московитської культури, то ми ніколи повністю не відірвемося від джерела «унікальности русского человека». А нам життєво необхідний цей розрив. Це треба для наступних поколінь, щоб не було жодного спогаду про «братскіє народи».
Можна навчити ненавидіти сусідів, і є для цього причини. Але якщо залишити можливим почитання російської культури, то ця пухлина знову може призвести до «не можна звинувачувати народ, це ж влада воює».
Тому – забути все. Відкинути музику, літературу, мистецтво. Бо або вони вчать чогось високого, або вберігають від жахіть примітивного мислення, або продукують його. Як видно з нашої війни, першого і другого точно нема. Російська культура – недієвий та навіть шкідливий інструмент суспільства.
І нарешті. Якщо вам сумно від того, що треба забрати з виховання своїх дітей, забути самим вірші Цвєтаєвої, пісні Висоцького чи акторську гру Міронова, то просто згадайте про совєцьке морозиво чи ковбасу за 2,20. Бо суть така сама. Це не за красою творів чи виступів ви сумуєте, а за зеленішою травою. Це тільки ваші почуття та відчуття, що заякорилися, коли ви «вживали» продукти цих діячів.
Якщо ви трохи притишите свої спогади, і просто спробуєте відсторонено згадати твори Достоєвського чи когось іншого, то зрозумієте, що там немає нічого «великого». І завжди можна знайти набагато кращі творіння українських чи західних (або східних) митців. Єсєнін і Блок? Почитайте Грицька Чубая та Василя Стуса. Ролі Смоктуновського? Подивіться фільми з Джеком Ніколсоном. Віктор Пєлєвін (його взагалі не існує насправді), — згадайте хоча б Єна Бенкса чи творіння Тарантіно.
Русская культура нічим не унікальна. Мало того, вона прісна, небагата, обмежена власною «загадочною душою». А цю душу ми вже розгадали. Її видно було у Бучі.
Час тектонічних змін потребує тектонічних зусиль. Нам треба зважитись перерізати цей зв'язок назавжди. Ну або до того часу, коли ваші праонуки знайдуть книжку «Война и мир» десь в закинутій частині горища, і запитають, що це. А ви їм скажете, що колись була величезна країна, там де зараз безліч маленьких, на північ і схід від України. І писали там щось таке чудернацьке, і краще тої речі не рухати.
