Ну що, питання «хто винен» ми ніби знаємо. Тепер залишилось з'ясувати, що робити.
Бо наразі ми маємо: сильна влада з досить непередбачуваними діями. Може бути як дуже добре, так і дуже погано — може бути все. Але в будь-якому випадку, частина активних людей, громадських діячів та політиків — в опозиції.
І що варто пам'ятати: СН — не вороги і не варто їх такими робити — бо стануть. Це — опоненти. Вороги — це рашка і медведчуківці. Майбутня монопартійна влада — опоненти, яким треба бути конструктивною (!) опозицією. Бо є все-таки надія, що її дії можуть бути і проукраїнськими, і проєвропейськими.
Так ось, що є основним козирем москви і її посіпак? Правильно, наша українська роз'єднаність. Тому треба цей козир їм з руки вибивати.
То що робити? Ні, не формування єдиної партії чи навіть організації — це наперед програшна справа.
Але треба формувати горизонтальні зв'язки. Може звучати банально і заїжджено, але це працює. У нас є приклад — Майдан. Коли безліч різних людей об'єднувались для подолання тих чи інших проблем. І виходило, правда?
Тож варто, незважаючи на політичні розрізнення, «зашкварених» людей (це може бути всього-лише враження), формувати постійні зв'язки.
І це можна робити нейтрально — на професійній основі або на полі діяльності. Скажімо, юристи — знають своє «середовище», екологи (борці з забрудненням) — своє, архітектори (борці з незаконною забудовою, та ін) — своє тощо.
Бо, вибачайте, але незважаючи на бажання чи небажання ЗЕ, вже в країні є Портнов, що намагатиметься «відкотити» все взад. І людей реально можуть знову брати за надумані справи під арешт. Чи виникатимуть інші, мовні чи декомунізаційні питання. І тому треба бути готовим.
У будь-якому випадку у сильної влади має бути сильна опозиція. Інакше — подивіться на Білорусь та рашу.
Це, зрештою, питання довіри — а її треба ростити між українцями.
Можуть бути — і будуть — непорозуміння щодо різних корупційних, особистісних чи інших справ. Але — сорі, гайз, єдність, повага один до одного і підтримка — це не питання бажання, це вже вимога виживання українців. Цю проблему ми мали вирішити тридцять років тому.
Тому — взялись за голови, спокійно і виважено думаймо, що ми разом можемо робити. Саме разом і саме з погляду на майбутнє незалежної України, що має йти геть від москви. Бо тут суперечки, хто був правий перед розстрілом — недоречні.
Бо ж якщо придивитися — чи бачите ви велику різницю між нами?
