«Росія — країна — гопнік.»
Напевно, важко поколінню, що не жило в 90- початку нульових в Україні, повністю правильно зрозуміли цю фразу. Хоча вона цілком відображає, на мій погляд, психологічний портрет ворогів.
Хто такі гопніки? Це продукт розпаду срср. Коли в постсовкових країнах, зокрема у нас, були «ліхіє дєвяностиє» (кримінальне захоплення та постійні переділи «нічийного» майна), багато підлітків перейняло квазі-кримінальну поведінку «авторитетів». Постійні гоп-стопи, вибивання грошей, забивання «стрєлок» (зустрічі для вияснення стосунків) активно поширювалися серед молоді.
З часом у нас ця поведінка вийшла з широкого вжитку, залишившись маргінальною. В рашці ж вона перейшла на якісно новий рівень, АУЄ. Гопніки з віком не стали серйозними адекватними членами суспільства. Навпаки, суспільство цілком всотало культуру поведінки гопніків.
З теперішньої війни яскраво видно портрет російського обивателя — це застрягла на етапі пубертату людина. У неї немає доброго виховання, хіба постійні агресивні напади на оточення. Підліткові гормони не отримали необхідного розвитку — постійні зациклення на сексуальних відносинах (постійна девіація, зґвалтування усього, що рухається, акцент у суперечках на статевих стосунках з країнами-партнерами (усі можуть бути тільки «під Америкою» чи «під росією»).
У випадку гопніків у пубертаті в спілкуванні не застосовуються аргументи. Бо як тільки починати нормальну дискусію з аргументами, то позитивного вирішення для гопніків бути не може. Відповідно — відразу перехід на особисте, зміна теми, і — агресія. Чим більше безвихідних (щодо аргументів) дискусій, тим більше беззмістовної агресії з боку росіян.
З цього погляду дуже корисно заходити в Твіттер і читати там «хороших» русскіх. У них така сама гопніцька поведінка, вони у тому самому культурному просторі. Різниця тільки у тому, що у цих «підлітків» інтелігентні батьки-трудящі, і безаргументність дискусії виливається не у пряму агресію, а в образу і перестрибування з теми на тему.
Скажімо, вони знають, що ми вважаємо їхню поведінку рабською. Тоді починаються теми «а что же ето нєраби-украінци нє скінулі Сталіна во врємя Голодомора?» І коли їм вказати, що Голодомор — це не причина, а саме наслідок тисяч повстань українців, то тема змінюється. І тоді є текст «а голад бил єщьо на Волгє і в Казахстанє». Те, що це інший логічний ланцюжок, у них не викликає дисонансу. Навпаки, нелогічність є нормою для гопніків. Тільки сила є аргументом, чи сила фізична, чи тезова. Не сходяться тези — починається натиск різних наративів, не пов'язаних з темою абсолютно.
Нереалізованість, відсутність задоволення в житті — і як хоч якесь вираження — агресія. Ось і вся психологія гопніків, відповідно, усієї країни — гопніка. Згадайте недавні висловлювання сімдесятирічного Путіна з Лукашенком ("чтоби нас уважалі") — це ж все те саме. Гопніки, що все міряють світ своїми панятіями, нікому крім свого середовища незрозумілими.
А як боротися з гопніками? Тільки одним методом, випробуваним емпірично. Вибивати зуби.
Що ЗСУ дуже вдало роблять.
