Протягом останніх років п'ятнадцяти, якщо не більше, в Україні постійно шукають свою національну ідею. Звичайно, можна жартома казати про геніальний вислів Митця «від.іться від нас», але все-таки національна ідея – це щось настільки ефемерне й невідоме, що взагалі не знати, — а навіщо вона? Я не розумію.
Національна ідея, чи навіть національна стратегія передбачають, що якщо їх досягнути – то закінчується мета існування України. Ніби є якийсь обрій, до якого варто йти. Я переконаний, що таке питання – нерозумне.
Інша справа — національна ідентичність. Це не те, куди варто йти. Це те, що треба брати за основу. Коли кажеш «українець» чи «українка» — і не виникає питань, хто це чи звідки. Це єдиний образ народу, чи то пак, нації, який відразу створюється навіть не в іноземців, а у нас самих. Бо й досі ми дивимось на себе очима колишніх наших метрополій.
А у період Війни за незалежність не можна бути такими, якими нас бачать колишні і теперішні вороги. Бо так ми погоджуємося на статус колонії.
Якщо вам здається, що це перебільшення – повірте, аж ніяк. Чого варті мініатюри «кандидата» — коміка Зеленського, де українці – це козаки, які не можуть говорити жодною мовою, а тільки суржиком, постійне відсилання до сала, горілки, довгих вусів, жадібності, і т.п.? Це ж не просто висміювання, це – формування образу тупого селюка, що не здатен до серйозних розмов, а тим більше – розбудови держави. При тому, що селянство в Україні до приходу більшовиків було інтелігентним, саме звідти виходила більшість наших великих діячів. І це тільки один приклад.
Нам варто почати інакше мислити. Задумуватись і щодня формувати свою ідентичність. І так, це дуже важка справа. Тому що нам не уникнути питань історичних, мовних, релігійних чи сімейних. Звичайно, сучасна ліберальна спільнота вкаже мені на те, що світ зараз інакший, необхідно переходити до толерантності, уникнення гострих питань, і йти насамперед до економічного розвитку. До того всього, що є важливим на Заході.
Але саме ці суспільства, що досягли рівня першочерговості прав людини, спочатку сформували свою національну ідентичність. Французи, німці, американці та інші – знають себе. Навряд чи хтось з них буде висміювати свій національний одяг, мову чи історію. Вони вже можуть собі дозволити перейти на інші теми, ідентичність залишивши недоторканою.
Ми ж ризикуємо, «перескочивши» період формування національної ідентичності, розчинитись у морі інших, сформованих народів, навіть формально маючи власну державу і назву «українці».
А що буде нашими ознаками і нашою суттю – це треба добре обговорити і зафіксувати у ментальності нашій, наших дітей та онуків. І починати треба вже.
