Ок, попробую написати довгу тираду про кандидатів. Краще зробити і жалкувати ніж не зробити і жалкувати.

Звичайно, це все суб'єктивно.

Але найперше — моя позиція щодо корупції і оцьоговсього. Вона полягає у тому, що ніхто, ніхто, НІХТО з тих, шо вийшов з дев'яностих у політику (перша п'ятірка в тому числі) не буде самостійно щось змінювати, ламати систему чи її заміняти. Не тому, що вони — зло, а тому до такі обставини і вони думають категоріями дев'яностих.

Далі.

За останні 5 років було зроблено більше ніж за всі роки перед 2014. Це часто визнають навіть противники влади. Чи це Порошенко зробив? Не тільки. Це і Яценюк, і Гройсман, і Нефьодов, і багато депутатів, і громадянське суспільство.

Але це все — за президентства Порошенка під час війни в ОРДЛО, без Криму.

Крім того, Президент має бути головою дипломатії — має вміти правильно переконувати як союзників, так і противників у своїй правоті, що має співпадати з інтересами України. І — має розуміти вертикаль військового командування і взагалі розумітися в державному управлінні. А ще краще- щоб мав стратегічне бачення для України.

Тому, якщо вибирати наступного президента- то він має бути як не такого самого напрямку (проукраїнський і прозахідний) і сприйняття (теперішнього Президента можна скерувати у потрібний бік), то кращий. Так, не «не гірший» чи просто інший, а кращий за Пороха.

А тепер- кандидати. Як прийнятні, так і рейтингові — це деколи різні люди).

Кошулинський.

Може, чоловік і пристойний, українець, дуже правильний, все розуміє і добре говорить, але соціалізм нам протипоказаний до вживання мінімум сто наступних років, а краще завжди. Так, Свобода — це соціалізм, що і довів Казарін нещодавно. Ні.

Гриценко. Розумію тих, хто за нього буде голосувати. Цілком поважаю. Але тут починається те, що мене відкидає.

Перше — нульова дипломатія. Розумію, що треба триматися своєї позиції твердо, але треба вміти цю саму позицію пропонувати приховано, щоб супротивник сам захотів її прийняти як свою.

Друге- один момент історії. Ні, я не про розкрадання армії, — я цього не знаю і не хочу чутки поширювати. Я про те, що Гриценко вивіз луганський та інший сєпарський Беркут з Майдану. Це правда, він сам підтвердив. Так рятував бідних беркутутят, що вони потім наших солдатів вбивали. Він не міг знати майбутнього, але міг не бути таким добрим до цих осіб — не факт, що щось погане би було. Опіка про ворогів Майдану в час смертей — не найкраща характеристика. Це відсутність бачення ситуації.

Третє. Відсутність кадрового офіцера на війні — це дуже і дуже негативно і пояснень бути не може. Кошулинський тут явно виграє. Ну і давайте чесно, він — не Єдиний. Тому — ні.

Тимошенко.

Вона для мене як політик зникла одномоментно, коли виїхала на візку на сцену Майдану. І справа зовсім не в лабутенах, а у тому, що вона абсолютно перестала орієнтуватися в суспільно-політичному просторі. Коли люди буквально ховали Героїв, вона говорила «Я, я, я...».

Результат — захмарний популізм зі зміною обіцянок щодня, плюс її відсутність на всіх голосуваннях з важливих питань щодо рашки. Проросійська? Не можу знати. Проукраїнська? Ні, протимошенківська. Тому — ні.

Зеленський. Ну це просто знахідка. Якщо всі сміялися з Черновецького чи Кличка, — то це одне, бо вони хоча б просто не могли висловити свою думку, але намагалися — думка була, вони далеко не тупі. Тут — шедевр. Прекрасний акторський талант, здатність запам'ятовувати тексти (не факт, може й читає), і — повний нуль в голові. Відсутність взагалі хоч якогось поняття про державу, про Україну, про світ. І так, він — це Коломойський, тому він теж з 90х, плюс малоросійський совок. Тут найжирніше ні. Я не вважаю, що можна експериментувати під час війни, робити турбулентність для того, «щоб інший».

Порошенко. Шляк би його трафив. Він прекрасний дипломат, розуміє, як стримувати ворога, як робити незалежною ПЦУ (я греко-католик, але розумію важливість). Але кадри — це повна срака, так треба вміти себе самого підставляти. Так, я не думаю, що він прикривав Свинарчуків, це просто нелогічно — давати мільйони доларів на армію і одночасно допомагати іншим на ній заробляти — це ніби дати свої гроші їм просто так.

Луценко, Матіос, часта бездіяльність СБУ — це жесть.

Але напрямок руху держави і чітке неприйняття умов кацапії — це плюс.

І ще одне, що я почув тільки від нього, і про що чомусь не згадують, — стратегію. Не НАТО чи ЄС, бо вони не можуть бути метою, лише інструментами. А лідерство в регіоні і вплив на європейську- а значить світову — політику. Тому тут — так.

І тут на мене посипляться тексти про порохоботів, «підтримуєш баригу», ааа.

Пишіть як хочете, я — не порохобот чи владобот. Проте я точно не зрадофіл. Процеси — не лінійні, людей святих немає, і ми це бачили сто і триста років тому з Скоропадським та «олігархом» Мазепою.

Різко забрати корупцію з сорокамільйонної держави можна, але для цього треба авторитаризм або диктатуру, що у нас неможливо.

Треба багато часу, формування нового покоління політично підкованих людей, мало того, — вирощування самих політиків. Це професія (для тих, хто не знає).

Змінити поведінку тих, хто зараз при владі чи їхніх опонентів з 90х вважаю неможливим. Будь-які вливання в старі сили окремими «гарними» людьми — це поховання людей, бо система засмокче однозначно. Тільки через горизонтальні об'єднання чи партії, що будуть займати владу на низових рівнях, а потім підіймуться догори — можна спробувати змінювати систему, хоча найкраще — і низовий рівень, і частково — центральний. Але знову, це — довго і важко, але треба. Все це можливо тільки за умови продовження напрямку розвитку держави, бо інакше будемо повертатися в пункт Майдану, а зараз хаос — це кацап в Києві. Революцій досить, треба будувати.

Тому так.