«Розділяй і владарюй». Цей принцип ніким не скасовувався вже тисячі років. І він завжди прекрасно застосовується на українцях.

Ми завжди знали і знаємо дві засадничі ідеї, що стосуються нашої ментальності. Перша – якщо ми разом – ми непереможні, друга – де два українці, там три гетьмани. І ніби-то намагаємося з останнім боротися, але ніяк не виходить. А чому?

Давайте почнемо із того, що нас об'єднує. Згадаймо Майдан, де всі були різні з будь-якого погляду. Релігійного, ідеологічного, мовного, вікового етнічного. Ворог об'єднав абсолютно різних людей . А згодом те саме зробила війна. І після цього почали говорити, що все, нас вже нічого не може збити з шляху. Тим більше, що навіть арифметично прихильники Росії опинилися там, де хотіли- тепер їх чекають «хоть камни с неба». Тобто тепер вибір відбуватиметься тільки між проєвропейською частиною виборців, бо їх більше. І ніби й правильно, але ні.

Бо що наразі відбувається? Розділення. Не так, як раніше, на умовних східних та західних. «Східні» – проросійські – не можуть впливати на ситуацію. Тепер є поділ на порохоботів та зрадофілів. Один табір, що поділився кардинально. Одні інших обзивають і ледь не проклинають.

А чи є сам поділ? У чому різниця? А у способі погляду на життя. Порохоботи дивляться назовні , на зрадофіли- всередину. Або давайте так.

Трохи спрощено, але інакше треба писати дисертацію:

Перші дивляться на те, куди країна йде в перспективі, який геополітичний напрямок та чи добре ми захищаємося від ворога. Існування держави- основна теза , яка пов'язується з чинним Президентом, бо саме він є головнокомандувачем та головним дипломатом країни.

Другі ж дивляться на внутрішній розвиток. Тарифи, корупція, кумівство, олігархи та інше. Те що дійсно впливає на добробут країни. І ці проблеми пов'язуються також з Президентом. Він не провів судової реформи, антикорупційні органи не працюють. І я зараз не буду про повноваження Президента. – я вже про це писав. Я про погляди людей.

Чи можна сказати, що умовні порохоботи за корупцію чи непрозорі призначення? Чи умовні зрадофіли за поразку у війні та за втрату західних союзників? Думаю, що відповідь тут одна для всіх – ні. Питання у поглядах та у пріоритетах.

За умови мирного часу я, напевно, писав би гнівні памфлети та діяв би зовсім інакше щодо Порошенка. Я вже давно виріс з етапу «віри» в політику та політиків. Це сталося рівно в 20х числах лютого 2014 року. Коли зі сцени Майдану спочатку трійка лідерів, а потім Тимошенко несли повну маячню, коли стало видно, наскільки вони не розуміють народу. Особливо – Тимошенко.

За умов війни вірі в політиків немає місця. Тільки сухий розрахунок без зачарування.

І тут ми приходимо до нашої страшної карми про поділ і владарювання.

Чим керуються «порохоботи» ? Раціо. Розрахунок на те, що все-таки у Львові чи Одесі війни нема, міжнародна коаліція тримається , і це – в тому числі заслуга Порошенка. Відрив від рашки. У те, що Порошенко щось буде робити надалі, немає віри. Є розрахунок, як і п'ять років тому. Що громадянське суспільство та Західні партнери будуть змушувати владу рухатися далі. Важко, але з цією владою хоч щось виходило.

Чим керуються «зрадофіли»? Наявність величезних проблем з корупцією та домовленостями. А також наявністю інших політичних лідерів, які «можуть» змінити ситуацію. Так, «можуть», — в лапках, бо це – не більше ніж віра.

Ми – поділені, це треба вже визнати. І на основі цього поділу в другий тур виходять не представники Майдану. Або майже не представники. Зеленський – лайт-версія Януковича, що нічого не тямить в політиці. Тимошенко, яку дуже «приязно» зустріли на Майдані, яка тепер обіцяє все , шо завгодно.

Популізм ватний проти популізму лівацького. Віра в Зеленського проти віри в Тимошенко. Жодного раціоналізму . Мені відразу заперечать: є ж «Єдиний кандидат» Гриценко, цілком правий , досить раціональний . Он і Садовий раціонально відмовився від балотування. І я відповім, що так, вони діють раціонально, але для себе. Раціонально є відмовитися від президентської кампанії , якщо твої шанси близькі до похибки, і піднятись на цьому для парламентських перегонів. Для Гриценка взагалі все раціонально- він практично стовідсотково може пройти у Верховну раду. Нарощування рейтингу- це завжди раціонально.

Нераціонально є вірити в перемогу Гриценка, коли додаючи до його рейтингу похибку, думати, що це – більше ніж у кандидата, який має друге місце . Математика тут не працює.

Але ми разом – ці дві умовні категорії- є єдиними у своєму бажанні змін в Україні . Ми разом і практично однаково дивимося на майбутнє.

Нам разом просто треба згадати , що на кордонах стоїть ворог, і він готовий прийти тоді, коли ми будемо вбивати один одного. І це не перебільшення. Розрахувати найкращий варіант з наявних, а не ховатись за пошуком ідеального кандидата – там таких не існує апріорі.

І уявити собі Винниченка, який сміється над Скоропадським, говорячи «ага, а то Ленін нападе».

Ми не маємо права знову бути розділеними.