Спадщина. Розділ. Палац Лянцкоронських. Частина 1. Експедиція 2018 року.

Стара кутовата брама вже не першу сотню років охороняє підходи до панського парку на околиці селища Роздол (Старий Розділ). Дарма очікувати тут натовпів туристів: місце маловідоме, «не розкручене», куди йому до королівських Підгірців чи Золочева. Палац, що ховається від траси в парку, навіть не числиться в Державному реєстрі національного культурного надбання. Чи є тут на що подивитися?

Підтримайте проект своїми лайками, поширенням та благодійною грошовою підтримкою. 

Дякуємо всім Вам за те що Ви з нами!
Нагадуємо, там де це можливо, по кліку дивимось великі картинки.

Фінансова допомога на підтримку нашого проекту: https://uaaheritage.blogspot.com/2022/07/blog-post_31.html

Стара брама сяк-так охороняє підходи до панського парку. Екзоти тут не вивелись навіть за майже 65 років: багатьох з дерев Ви мабуть ніколи раніше не бачили. Палац був оточений чудовим ландшафтним (англійським) парком площею близько 15 га. В 1939 р. парк займав ціле узвишшя на горбку по сусідству власне з містечком Роздолом. Окремі фрагменти парку — ті, що розташовувались ближче до палацу — мали регулярний, французький характер — за модою XVIII ст. Парк прикрашали кам'яні різьблені вазони, а також фігура озброєнного лицаря.

Попереду видніється палац в стилі французького Відродження, зведений на місці давнього замку XVII ст. Він неодноразово змінював і власників, і зовнішність, аж нарешті тут оселився відомий колекціонер граф Кароль-Антоній Лянцкоронський. Певно, саме з його часів галереї палацу прикрашає непогано збережений фриз з медальонами, що зображають голови олімпійських богів. 

Зацікавленість в античній культурі помітна неозброєним оком. З 1874 року Лянцкоронський протягом трьох десятиліть реконструював свій роздольський маєток. Спочатку цим займався відомий львівський архітектор Юліан Захаревич, з 1904 року естафету прийняв француз Боке, а завершив справу сілезький майстер Люндвалл у 1908 року.

Велика колекція меблів, зброї та портретів дісталася графу від попередніх власників Роздолу – чотирьох поколінь Жевуських та двох Лянцкоронських. Неодноразово подорожував Малою Азією — не задля розваги, а з науковими експедиціями. 
Саме після такої подорожі у 1884 р. у Старому Роздолі з'являються справжні витвори античного мистецтва. Ними пишався граф, про них знали його знайомі, родичі та нащадки. Не знало лише українське міністерство культури...

Для довідки: Кароль Лянцкоронський (1848-1933) прославився як історик, археолог, колекціонер та меценат. Його колекція вважалася третьою за кількістю в Австро-Угорщині. Вперше в науці докладно описав старожитності Анталії, Аспендоса та інших древніх міст, які дослідив під час експедицій на південь Малої Азії 1892, 1894 та 1895 рр. Граф приймав участь в кругосвітній подорожі в 1898-1889рр. В Роздолі зберігалась велетенська (понад 120 тисяч екземплярів!) колекція фотографій пам'яток мистецтва — переважно з епохи ренесансу. … 

… Світлини були зроблені в кращих музеях світу — пан Кароль мріяв мати у себе в колекції зображення ледь не всіх світових шедеврів тієї епохи. З цієї збірки близько 60 000 фотографій (половину колекції) граф подарував у 1929 р. Польській Бібліотеці . Після Другої світової війни деякі полотна зі зборів Лянцкоронського (між іншим пензля Мазаччо та Учелло) спадкоємці продали до найвідоміших музеїв Європи та США, завдяки чому з'явилися кошти для створення Фонду імені Лянцкоронських.

Наприкінці свого життя донька графа Кароліна Лянцкоронська викладала історію мистецтв у Львівському університеті. Всі цінності вона передала двом польським королівським замкам — Краківському і Варшавському. Але й того, що лишилося від роздільського палацу на час входження радянських військ до Львова, було більш ніж достатньо для облаштування найкращого музею.
Радянська влада не оцінила спадщини Лянцкоронських. Керівництво дитячого будинку, який у 1940-х роках було влаштовано в палаці, багатьох речей вирішило «позбутися».

— Тоді в музеї творилося щось страшне! Продавали мистецькі цінності направо й наліво, — розповідає Борис Возницький. — У числі інших речей Дрогобицький музей вивіз з палацу зо два десятки античних скульптур. Але в Дрогобичі їх зараз немає. Кажуть, передали археологічному музею в Одесі. Я перевірив: в Одесі їх немає. Вже пізніше деякі портрети XVIII ст. було передано у Львівську картинну галерею. …
… Якось заїхав туди по дорозі. Думаю, придивлюся ближче до гіпсових скульптур, бо після продажу палацу вже не зможу (2001 рік). Глянув — а це мармурові скульптури. Питаю сторожа: а де ділася невеличка бронзова фігурка, яка стояла на фонтані? Каже: вкрали вночі, мабуть, здали на металолом! Тоді санаторний лікар узяв міліціонера і пішов шукати. Знайшов, хоча й дещо пошкоджену. Це була фігурка роботи скульптора-живописця, вчителя Леонардо да Вінчі Андре дель Вероккіо, 1462 рік. З допомогою заступника глави держадміністрації В.Герича вдалося забрати її в наш музей. Так у нас з'явилася антична скульптура. Бо все, що колись мали, було вивезено до Москви і Ленінграда.

Грудень 2001 року приніс Україні сенсаційну звістку: статуї паркового ансамблю в Старому Роздолі є не пізніми підробками під античність, а найсправжнісінькими мармуровими шедеврами давніх греків та римлян. Експерти датують знахідки ІІ століттям нашої ери. На поталу ймовірним парковим крадіям такий скарб ніхто залишати не наважився, і римські скульптури поповнили колекцію античних цінностей Львівської галереї мистецтв. Мармуровим людям знадобилася, щоправда, реставрація: комусь не вистачало голови, комусь кінцівок...

Понад століття фігури жінки з жертовною чашею, юнака з книгою і портрет невідомої римлянки перебували в парку без жодної уваги мистецтвознавців. Думали, це гіпсові копії. Статуя лицаря неподалік фонтану виявилась зображенням войовничого Марса орієнтовно ІІ ст. н.е. Хто ж знав, що фігурку «Путто з дельфіном», яку буквально відібрали на пункті прийому металобрухту (за неї чесно заплатили 24 гривні), відливав вчитель Леонардо — Андреа дель Верроккіо (1435—1488). 1550 року відомий мистецтвознавець епохи Відродження Джорджо Вазарі назвав «Путто з дельфіном» серед п'яти кращих робіт майстра. Скульптура, яку замовив свого часу П'єтро Медічі для вілли Кореджі, вважалася шедевром. Вероккіо надихали античні зразки, саме це, напевно, і привабило графа Лянцкоронського в скульптурі.

Як не дивно, колекція відносно спокійно пережила Другу світову війну. По війні твори мистецтва з палацу передали в Дрогобицький музей.
Довгий час в маєтку Лянцкоронських функціонував філіал одного з Моршинських санаторіїв, потім діяв клуб: культурна ватра, танці по неділях ввечері, цільове та нецільове використання парку, де на зграйки веселих підлітків з осудом поглядали давні статуї. З тих часів поблизу палацу збереглася бетонно-скляна споруда, через вікна якої можна роздивитися залишки бібліотечного зібрання. 

Культурна ватра згасла у березні 2004 р., коли збитковій санаторій купив киянин Денис Кирилов (Копилов) (ТзОВ «Мережа відпочинку») за 467 285. грн. на аукціоні. Місцеві ще через рік говорили про це зі стриманою надією: запрацює санаторій — гарантовано з'являться нові робочі місця для жителів містечка, втомлених безробіттям і безгрошів'ям. Не запрацював ні через п'ять років, ні через десять, ні через п'ятнадцять ....
Станом на 2010 рік палац Д. Кирилов (Копилов) перепродав комусь іншому. Кому — невідомо. 
Стіни палацу прикрашали великий портрет Данте (поч. XVII ст.), унікальні мармурові рельєфи. Правда, про це дізналися лише тоді, коли споруду було вирішено продати. Саме ці рельєфи, вартість яких мільйони доларів, нібито демонтував колишній власник палацу.

Далі тут

Джерела:

castles.com.ua

dt.ua

photo-lviv.in.ua

polona.pl/search/

brzozdowce.files.wordpress.com

audiovis.nac.gov.pl

pinterest.com

wikimedia.org

pinterest.ie

explorer.lviv.ua

andy-travel.com.ua

neo7777vitaha.livejournal.com