«Неможливо зберігати це ім'я в назві (консерваторії) після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, після Бучі та Маріуполя, десятків тисяч смертей і тисяч зґвалтувань.»

Так воно і є. Чи були у Чайковського українські корені, чи ні – не суть важливо. Наразі цілком доцільно і «по-людськи» прибрати ім'я. 
Вагнера, якщо вірити тому, що пишуть, в Ізраїлі досі заборонено виконувати. І  можна зрозуміти чому.   

Виконавцю читати на виступі фронтової бригади чи бодай у концертному залі в 1942 році:

Die Luft ist kühl und es dunkelt, Und ruhig fließt der Rhein;

Der Gipfel des Berges funkelt. Im Abendsonnenschein

меншою мірою некоректно, більшою – аморально.

Чайковський не є світовим брендом рашистської культури, він є світовим брендом російської культури (попри всі свої можливі українські корені/зв'язки).

Рашисти – те російське бидло, яке «за путина!», з їхніми ідеями руськаго міра, ті нелюди, які вбивають наших людей, ті покидьки, які зневажають нас просто за те, що ми є і що ми не такі як вони, ці рашисти  в житті чайковських не слухали і пушкіних не читали.

Серед «діячів культури» рашко-машки повно інтелектуалів-дипломантів з мізками і душами мерзотної наволочі, які про «путін наш прєзідєнт», про «владімір путін – молодєц», про «партія веде», про «холодно блима наган у руці курінного»,  про «путін, одне лише слово, а ми вже як буря готово»  а також  просто хороших людей, які всередині так не думають але вголос говорять, за що їм важно дорікнути, бо не кожному дана вічність відкинути недопалок і померти зі словами «Слава Україні!».

Але Буча і Маріуполь — вони відбулись не тому, що Чайковський став всесвітньо відомим композитором. І не тільки тому, що русня 24-го лютого полізла  повним наступом, але ще й тому, про що всі знають, але в масовому марафонському забігу за патріотичністю — так само як  ті вищезгадані просто хороші люди — воліють вголос не говорити, замінюючи думку евфемістичним «неначасі», чудово розуміючи, що жодного «начасі» не буде ніколи.

Бо від Маріуполя до Чонгара ніколи не буде ближче ніж до Новоазовська.

Бо заснути в Сімферополі і прокинутись в Херсоні можна лише переїхавши через Антонівський міст.

Бо голосуй, не голосуй – все одно отримаєш те, що в телевізорі.

Бо Мрія  може злетіти тільки після приведення у стан готовності до злету.

Бо коли вихователька в дитячому садку вкладає діток спати, дітки солодко сплять.

Як вони солодко спали вночі 20-го лютого 2014-го, коли в повному потомлених але схвильованих людей  вестибюлі Київської консерваторії ім. Чайковського один середніх років чоловік стиха розмовляв із студентом політехнічного інституту.   

Запальний та вражений юнак в розпачі збуджено повторював – це неможливо, це нелюди, їх всіх знайдуть, їх судити, вони будуть покарані. А чоловік казав: «Ніхто ніколи нікого не знайде і ніхто ніколи не буде покараний».

«Ні! — гаряче заперечував студент. – Цього не може бути! Так не повинно бути!»

 

Де ти, юначе?

Чи зустрінемось ми коли?

Чи прийде той час?

 

https://youtu.be/YR5USHu6D6U?t=174