Тільки для тих, хто розуміє цей біль
надруковано в одному примірнику спеціально для JustTalk
Плани – ніщо, планування – все.
Дуайт Д. Ейзенхауер
Пітер Друкер у своїй книзі «Виклики для менеджменту ХХІ століття» зробив висновок про те, що на відміну від шаленого прогресу в організації фізичної праці, продуктивність якої зросла в кілька разів, — продуктивність інтелектуальної праці майже не змінилась, і, на час написання Книги, способу ефективно організувати інтелектуальну працю, на думку автора, не існувало.
Володимир Сущенко в далекому 1984 році замислився над тим, як організувати інтелектуальну працю слідчого, який інструмент йому запропонувати, щоб він міг впорядкувати свої знання та здійснювати ефективне розслідування. План досудового розслідування став таким інструментом.
Минуло майже 40 років, та чи часто планують свої розслідування слідчі сьогодні?
Відповідь на це питання залежить від того, що ми маємо на увазі, коли говоримо про планування. Звісно, кожен слідчий розуміє, з чого варто почати розслідування чи які наступні кроки потрібно зробити у кримінальному провадженні в короткостроковій перспективі. Кожен слідчий у цілому розуміє вектор руху слідства в конкретному кримінальному провадженні. Так само кожен слідчий розуміє ключові етапи розслідування, на яких потрібно приймати відповідні процесуальні рішення.
З точки зору організації розслідування на практиці можуть зустрічатися такі підходи, як: реактивне, шаблонне та орієнтоване на результат (планове) розслідування. У певному сенсі всі три підходи демонструють принцип планування розслідування слідчим, уявною лінією в основі такої класифікації покладено ступінь осмислення завдань кримінального процесу, наявних ресурсів слідства, меж доказування у конкретному кримінальному провадженні та період, який охоплюється планом розслідування.
Реактивне розслідування — це найбільш неорганізований спосіб слідства, який передбачає лінійний підхід до досудового розслідування та реагування на кожну нову порцію інформації, короткий фокус і відсутність чітких меж доказування. Для багатьох кримінальних проваджень характерний етап реактивного розслідування на початкових етапах слідства. Сильною стороною такого виду розслідування є його гнучкість та адаптивність, проте надалі, якщо слідство не набуває організованого характеру, реактивний підхід призводить до розпорошення ресурсу, уваги, розмиття меж доказування, поверхневої перевірки фактів і обставин, які мають суттєве значення. На практиці часто бувають випадки, що слідчий губиться у масиві зібраної інформації за таким підходом. Якщо шлях доказування не був окреслений на початку справи, то далі це може стати надскладним завданням. Звісно, ми не говоримо про такі розслідування, які вимагають реактивності — проведення невідкладних слідчих дій, слідування за злочинцем… Але як тільки дозволяють обставини, маємо притиснути м'яч до землі і роззирнутися навколо — осмислити те, що зроблено, які докази отримано та в який бік рухаємося. Це необхідно, щоб не допустити помилок у розслідуванні та не втратити важливі докази.
У своїй практиці я часто зустрічав матеріали кримінального провадження, з яких неможливо зрозуміти логіку розслідування, адже слідство бере свій початок з одних фактів, потім з'являються нові-нові-нові обставини, слідство фокусується завжди на останніх, поки не з'явиться ще один факт. В результаті маємо масив матеріалів з багатьма історіями, та жодна з них не про успіх слідчого. Це може виглядати як початок розслідування за фактами розкрадання коштів, потім виявляється факт ухилення від сплати податків, потім факт діяльності «конвертаційного центру», а від нього новий факт розкрадання коштів — і так до тисячного тому матеріалів кримінального провадження, але в результаті лише розтрата ресурсу слідства.
Шаблонне розслідування можна схарактеризувати як комплекс типових слідчих та процесуальних дій під час розслідування типових видів злочинів. Шаблонне розслідування засновано на ідеї економії ресурсу та енергії, використання добрих практик для доведення типових видів злочинів. Таке розслідування організовується на основі перевірених та відпрацьованих методів, з орієнтуванням на стандартний набір доказів, усталені межі доказування, типові слідчі версії. Сильною стороною такого підходу є універсальність, перевіреність методів, зрозумілість. Водночас такий спосіб розслідування може призводити до неврахування індивідуальних обставин злочину, проведення непотрібних слідчих чи процесуальних дій, обмеженість у способах доказування, неповному розумінні слідчим предмету доказування, суттєвого домінування форми над змістом. На питання «навіщо ця слідча дія?» — маємо ризик почути: «ми завжди так робили».
Слідування шаблонним підходам призводить до професійної деградації та суттєвого відставання слідства від адаптивної динаміки осіб, які вчиняють кримінальні правопорушення.
Пригадуються роки праці в податковій міліції, коли між слідчими циркулював «стандартний план досудового розслідування ухилення від сплати податків»: допитати директора і головного бухгалтера, вилучити всю податкову звітність, реєстраційну справу підприємства, призначити експертизу… Так, це був хороший план у конкретному випадку, саме тоді, коли він створювався і був наповнений змістом, але тільки він почав «відскакувати від зубів» краще, ніж знання процесу, спеціалізованого законодавства і суті податкового порушення — слідство зазнало серйозних проблем…
Третім підходом до організації слідства є орієнтоване на результат (планове) розслідування. Це найбільш осмислений спосіб пізнання події злочину, сильною стороною якого є висока якість розслідування, гнучкість та врахування особливостей конкретного злочину. Водночас такий підхід потребує високого рівня підготовки слідчих, а також часового ресурсу на планування.
Планування розслідування прямо впливає на його ефективність як з якісної, так і з економічної (ресурсної) точки зору.
Попри очевидні переваги планового розслідування, на практиці рідко зустрічаються кримінальні провадження, слідство у яких ретельно сплановано. Така ситуація зумовлена низкою факторів, як-от відсутність культури планування в спільноті кримінальної юстиції, несприйняття планового підходу як такого окремими типами людей, велика затрата часу на процес якісного планування.
Насправді в професійному житті слідчого має право на існування кожен підхід до розслідування, все залежить від складності кримінального провадження та конкретних обставин. Але в будь-якому випадку, розкрити складний нетиповий злочин без застосування планового підходу майже неможливо.
Питання ефективного розслідування як з точки зору ретельного та всебічного процесу, так і в сенсі співвідношення ресурсу і результату розкрито у Стандартах досудового розслідування , які напрацьовані командою фахівців у сфері кримінальної юстиції.
Стандарти орієнтують не лише на використання планового підходу до слідства в контексті раціональності та якості розслідування, але й пропонують конкретний інструмент для планування — шаблон плану досудового розслідування.
Не варто поспішати оцінювати запропонований шаблон плану як занадто деталізований, оскільки його структура заснована на філософії, що сам процес планування має неабияку цінність. Ідея плану досудового розслідування передбачає, що процес планування — це спільна діяльність слідчого і прокурора, де кожен має свою зону відповідальності та компетентності. Так слідчий в основному піклується питанням факту, а прокурор — питанням права. Слідчий викладає інформацію, як вона є, вказує її джерела, висуває слідчі версії на основі власного професійного досвіду. Прокурор оцінює відомі обставини крізь призму права, надає кримінально-правову оцінку найімовірнішим слідчим версіям, які перевірятимуться в ході розслідування. У результаті такого аналізу формуються додаткові питання, відповіді на які матимуть суттєве значення для кінцевого результату та рішень, які будуть прийматися у кримінальному провадженні. Більшою мірою прокурор має ставити питання, які потрібно з'ясувати, водночас слідчий краще знає про можливості отримати відповіді на них, а також у який спосіб це варто зробити — який процесуальний інструмент застосувати.
Для того, щоб межі доказування (розслідування) були чітко сформовані та ресурси слідства не розпорошувалися на встановлення обставин, які не мають суттєвого значення в цілому або на конкретному етапі досудового розслідування, — слідчому і прокурору потрібно визначитися з тими обставинами, що підлягають з'ясуванню (доказуванню) саме у період часу, який охоплюється планом.
Внаслідок такої спільної інтелектуальної взаємодії між слідчим і прокурором має бути сформовано чіткий перелік як питань, які потрібно з'ясувати, так і слідчих та інших процесуальних дій, за допомогою яких можна це зробити. Сформовані питання завжди триматимуть слідство у відповідному контексті, наслідком чого стане економія ресурсу, часу та сил органу досудового розслідування.
Повертаючись до слів Д. Ейзенхауера, процес планування — це один з найважливіших етапів розслідування, адже справді цінним є не список завдань на завтра — план має бути гнучким, і в умовах, коли завтра вже список може стати неактуальним, цінною є комунікація між слідчими і прокурорами, яка відбувається під час планування, в результаті якої всі знання про справу були вишикувані в один рядок та проаналізовані, узгодженні цілі, пріоритети і очікування один від одного, узгоджені строки і зони відповідальності. За таких обставин ризик конфлікту між процесуальними партнерами зведено до мінімуму, адже домовились «на березі».
Розслідування потрібно планувати, це суттєво впливає на вашу ефективність.
Денис Гюльмагомедов,
старший детектив — керівник відділу детективів
Національного антикорупційного бюро України,
спеціально дляJustTalk
26.03.2021
Стандарти досудового розслідування — це практичний інструмент для слідчих (детективів), прокурорів, слідчих суддів та суддів. Ознайомтеся зі стандартами запосиланням.
Читайте та обговорюйте актуальні питання кримінальної юстиції у спільноті тих, хто від неї шаленіє: доєднуйтеся до спільноти JustTalk у Facebook.
