Деяким дівчатам-відмінницям подобаються хулігани. Брудні, брутальні, матюгливі. Я не психолог, щоб розбиратися, що там до чого, але є таке. Деяким пристойним людям подобаються дєрзкіє і хамовітиє хулігани-політики. А зараз, коли всім досить стрьомно, бо «брат у ворот» і «рєгіонали готують рєванш», подібні тенденції підсилюються.
Пам'ятаю, якось в 10-му класі я, культурна дитина, майже домашній хлопчик з просунутого ліцея, випадково муляжем протитанкової гранати розбив голову хулігану з сусідньої далеко не елітної школи. Друзі хулігана, зрозуміло, пообіцяли мене знайти і суворо покарати. Довелося долучити до процесу друга сім'ї, який нещодавно відкинувся з чергової ходки. Ми з ним сходили в їхній арєал обітанія, друг сім'ї з з тією дрібною гопотою зрозумілою їм мовою поговорив, і інцидент було вичерпано. Та і, слава Богу, граната пройшла по дотичній, як виявилося, і, не зважаючи на море крові, хлопця вже на вечір відпустили з лікарні.
Сьогодні наші домашні мальчики і дєвачкі-відмінниці судорожно лайкають в своїх фейсбучіках брутальні пости політиків-хуліганів і пишуть їм в коментах «Как же правильно сказано, Гєоргій. Надєємся, Ви станете мером/президентом/губернатором і ми, наконєц, заживьом, как заслуживаєм! Ви ж обязатєльно покараєтє вілкула/прогонітє путіна?» Політики-хулігани смачно вставляють матєрні слова в ліричні тексти, виставляють фотки в камуфляжі, зі зброєю/вилами/серйозним виразом обличчя, і тим самим внушають, що так, покарають і прогонять нєпрємєнно. Головне ж – поставте мене главой сім'ї/мером/губернатором!
І все б то воно нічого, але той друг сім'ї з моєї ранньоюнацької історії скоро сів знову. В тому конкретному випадку він мені став дуже в пригоді. І взагалі, людиною він був непоганою, в нарди навчив мене грати і з нашого гостинного дому вродє даже ніколи нічого не виніс. Але сутність то його, звички, залежності і кримінальні зв'язки нікуди не ділися. Ми його кормили, нормально спілкувалися, допомагали, коли треба було, але ж уявити собі, щоб став він головою нашої сім'ї, встановлював свої правила чи хоча б приймав участь в вирішенні серйозних питань, розподілі бюджету чи інших серйозних справах, навіть в страшному сні ніхто б з нас не міг. Сподіваюсь, наше суспільство таки розумнішає і дорослішає, і йому вистачить мудрості – навіть якщо той хуліган «свій», навіть якщо на певному етапі він реально допоміг – не розраховувати на людей, які звикли вирішувати питання саме тими брутальними способами, про які ви подумали. Єдиний наш шанс на довгостроковий успіх — самім міцнішати, гуртуватися в здорові інституції, які здатні забезпечити не тільки тимчасовий захист, а й довгостроковий цивілізований розвиток наших громад.
