10 років тому, 8 вересня 2012 року, відбулась прем'єра першої серії фільму «Українська революція за спогадами Всеволода Петріва». Це — документальна екранізація спогадів генерал-хорунжого УНР Всеволода Петріва.
В ті, вже далекі, часи виробництво документального фільму про українську історію було вкрай важким. Для створення кіно потрібен ресурс, людський та технічний. Як правило, його отримують за гроші. Але держава за часів президента Януковича не вважала героями тих, хто воював за Україну. І мова не про керманича особисто: він навряд чи задумувався над цими питаннями. Мова про широкі верстви чиновництва, для яких всі, хто воював з «русскім міром», були не варті згадки. Як дехто з них мені казав: «вони були бєндєровцамі» або «фашістамі».
Тому держава грошей дати не могла, великий бізнес не бачив сенсу в таких інвестиціях («Скільки я на цьому зароблю?" — питали мене), а дрібний бізнес, який якраз розумів, що це і для чого, не мав змоги фінансувати такі витратні проєкти.
Коли у мене виникла ідея цього фільму і я став ділитися нею зі своїми колегами-кінематографістами, то отримував зазвичай три типи реакції:
- Навіщо це робити? На цьому не заробиш. Якщо хочеться знімати щось історичне, треба це робити для росіян: вони добре заплатять.
- Треба писати листи в державні інстанції: рано чи пізно вони мають піти назустріч.
- Ідея дуже хороша, але як це зробити в сучасній Україні?
Ми вирішили піти доволі оригінальним для фільму такого масштабу шляхом. Всім потенційним учасникам проєкту пропонувалося працювати безоплатно, та ще й залучати до роботи власні ресурси: камери, штативи, реквізит, інше обладнання. Так видатки зменшились до мінімуму, який наша знімальна група вже могла сама оплатити.
Багато хто відмовив. Треба розуміти, що більшість українських кінематографістів були залучені в російські проєкти. Вони дійсно боялися, що чутки про їх участь у фільмі про боротьбу України за незалежність поставлять хрест на їхній кар'єрі. І це були не марні побоювання.
Вмовляючи людей взяти участь, я часто казав: "Слухайте, 100 років тому, щоб зробити щось для України, треба було брати в руки зброю, а зараз — трохи попрацювати над фільмом. Це значно простіше, але теж дуже важливо, бо наш народ не знає про тих, хто віддавав життя за його свободу. А це завжди закінчується погано". Цей аргумент часто впливав. Не буду казати, що я тоді очікував війни з Росією. Але що буде економічний і політичний тиск — не сумнівався.
Загалом, в проєкті взяло участь більше 300 людей. Наша робота розтягнулася на 4 з половиною роки. Ні до цього, ні після мені не доводилось працювати у такій чудовій атмосфері, де всі були натхненні та налаштовані на результат. Це була фантастична команда.
Сьогодні виконавці головних ролей, головний військово-історичний консультант та багато інших учасників проєкту — на фронті. На жаль, є й загиблі. Багато хто став волонтером.
Хоча минуло немало часу з моменту завершення стрічки, тема боротьби за волю 100 років тому залишається актуальною. Сьогоднішня війна — її продовження.
Тепер вийшло так, що герої нинішньої війни з Росією розповідають нам з екрану про те, як воювали з нею наші прадіди.
В кінці 2010 року, коли задумувався проєкт, здавалося, що формату HD 720p цілком вистачить для документального фільму. Тепер зрозуміло, що цього мало. Тому ми прийняли рішення переробити фільм у формат 4K. Робота над новою версією вже розпочата. Важко сказати, скільки вона займе, але сподіваємось, що цією роботою ми вшануємо зусилля усієї команди, яка присвятила стільки часу та сил екранізації спогадів Всеволода Петріва.
