До 24го числа я багато писав про те, як росія готувала війну проти України за допомогою своєї пропаганди, як використовувала нашу власну силу щоб підготувати нашу окупацію Криму та інших територій України.
Зараз часто порівнюють Путіна з Гітлером, а останні тижні з вереснем 1939 року.
Щоб зрозуміти наскільки успішно Путін косплеїть фюрера, і зрозуміти наскільки правильно західні країни реагують на це, пропоную читачам ознайомитись з аналізом дій Гітлера зробленим англійським військовим теоретиком Безілом Генрі Ліддел Гартом у книзі «Стратегія непрямих дій».
Цей фрагмент присвячений початковому етапу агресії в Європі.
На війні важливо не допускати недооцінки своїх супротивників. Не менш важливо розуміти методи супротивника та розпізнавати його задуми. Таке розуміння є необхідною передумовою для своєчасного передбачення та упередження дій ворога. Миролюбні держави немало постраждали тому що вони проґавили момент, не виявляючи особливого занепокоєння про те, який наступний крок зробить Гітлер. Будь-яка країна багато виграла б, маючи у складі консультативних органів при уряді відділи з вивчення противника, які охоплювали б всі сторони війни та її проблеми, щоб своєчасно розгадати черговий хід противника.
Майбутній історик найбільше здивується тому, що демократичні уряди не передбачали курс, яким слідуватиме Гітлер. Адже ніколи раніше людина з таким величезним честолюбством не викладала заздалегідь так відкрито загальний характер власних дій та конкретні методи досягнення своєї мети. Книга Гітлера "Mein Kampf" разом з його промовами та окремими висловлюваннями давала достатню кількість фактів для розуміння напряму та послідовності його дій. Це разюче самовикриття задуму Гітлера є найкращим свідченням не тільки того, що все досягнуте ним не було випадковістю або результатом простої поступливості; воно не менш яскраво свідчить про дурість людей. Навіть Наполеон не ставився з такою зневагою до своїх супротивників і ризику розкриття своїх намірів, як Гітлер. Явна безтурботність у цьому плані Гітлера показує розуміння того, що люди часто не помічають речей, які у них під носом. Гітлер скористався тим, що очевидне часто може стати найкращим засобом маскування, що іноді найпряміші дії можуть виявитися найбільш несподіваними. Виявляти мистецтво збереження таємниці — це бути настільки відкритим щодо більшості фактів, щоби щодо існування деяких справді важливих обставин не зародилося навіть підозр.
Гітлер заявляв: «Усі наші справжні війни ми будемо вести до початку бойових дій». У своїй книзі «Говорить Гітлер» Раушнінг наводить слова фюрера: «Як досягти моральної поразки супротивника ще до того, як почнеться війна, — ось питання, яке мене цікавить. Той, хто побував на фронті, буде прагнути утримуватись від будь-якого кровопролиття, якщо цього можна уникнути».
Зосередившись на цій проблемі, Гітлер тим самим відійшов від ортодоксального напряму мислення німецьких військових теоретиків, які протягом століття головним вважали бій і вели за собою тим самим вузьким шляхом військової теорії більшість інших країн. Визнавши авторитет прусського філософа війни Клаузевиця непорушним, у цих країнах, не роздумуючи, проковтнули його афоризми, що важко перетравлюються, такі як: «криваве вирішення кризи, прагнення до знищення ворожих збройних сил — первородний син війни… лише великі бої загального характеру дають великі результати… кров завжди є їхньою оплатою… ми й чути не хочемо про тих полководців, які начебто перемагали без пролиття людської крові». Клаузевіц відкинув уявлення про те, що є вправний спосіб обеззброїти і подолати опір супротивника без великого кровопролиття і це є справжнім проявом військового мистецтва. Клаузевіц відкинув цю ідею як породжену уявою «філантропів». Він не зважав на той факт, що вона могла бути продиктована освіченим егоїзмом, бажанням знайти вигідний для нації вихід, який є альтернативою безкомпромісного рішення. В результаті вчення Клаузевиця, сліпо сприйняте його учнями, спонукало генералів шукати битви за першої можливості, замість того щоб попередньо створити для неї сприятливу обстановку. Тому військове мистецтво у 1914–1918 роках було зведено до процесу взаємного винищення людей.
Хоч би якими обмеженими були погляди Гітлера, він, у всякому разі, переступив ці загальноприйняті принципи. Раушнінг так передає його слова: «Народ вбиває лише тоді, коли він не може досягти своєї мети іншим шляхом. Є ширша стратегія, озброєна психологічною зброєю. Навіщо мені деморалізувати супротивника військовими засобами, якщо я зможу це зробити краще та дешевше іншим шляхом?.. Наша стратегія полягає в тому, щоб розгромити супротивника зсередини, завоювати супротивника, використовуючи його самого».
