Життя покаже чим завершиться російсько-українська війна (2014-?). Я певен що Росія зазнає поразки в тій чи іншій формі. І хоча ми не можемо передбачити точні результати війни, проте тенденції її розвитку на основі використаних Росією методів нам можуть підказати військові теоретики. Проте те, як завершилась епопея попередника Путіна у останньому, четвертому фрагменті з книги Безіла Ліддел Гарта «Стратегія непрямих дій».
Гітлер ще далі розвинув мистецтво наступальної стратегії. Він краще, ніж будь-який з його супротивників, опанував мистецтво проведення першого етапу великої стратегії, а саме розвитку та координування всіх видів військових приготувань та всіх можливих засобів, які можуть бути використані для впливу на волю супротивника. Однак, подібно до Наполеона, Гітлер недостатньо розбирався у питаннях великої стратегії високого рівня, коли війна ведеться з передбаченням тих змін у устрої світового порядку, які можуть настати після війни. Для того, щоб досягти успіху, людина повинна бути не тільки стратегом, але водночас і вождем, і філософом. Хоча стратегія суперечить принципам моралі, оскільки вона значною мірою заснована на мистецтві обману, велика стратегія має тенденцію не розходитися з принципами моралі, оскільки вона завжди має на увазі кінцеву мету усіх зусиль.
Намагаючись продемонструвати всепереможність свого наступу, німці значно послабили оборону у стратегічному, економічному та найбільше, у психологічному відношенні. У міру того, як німецькі війська вступали на чужі території в Європі, приносячи людям нещастя, але не забезпечуючи миру, широко поширювалися мікроби обурення, з яких мав зрости опір ідеям Гітлера. До впливу цих мікробів ставали дедалі сприйнятливішими й самі німецькі війська внаслідок контакту з населенням окупованих країн. Вони заражалися тими самими настроями, які викликали у інших. Це почало заглушати войовничий ентузіазм, який так старанно збуджував Гітлер, і стало посилювати тугу німецьких солдатів по дому. Усвідомлення самотності викликало почуття пригніченості, почуття втоми від війни, що, своєю чергою, сприяло створенню серед німецьких солдатів нездорових настроїв. Своєю нестримною експансією Гітлер дав уцілілому противнику (Англії) можливість вирвати в нього з рук перевагу, яку він завоював. Це могло б статися швидше за достатньої політичної прозорливості з боку Англії. Але навіть і без цього ситуація врешті-решт мала поліпшитися, оскільки Великобританія продовжувала залишатися непереможеною. Проте, щоб примусити Англію до миру, Гітлеру необхідно було досягнути її повного розгрому. В той же час чим далі він поширював свою експансію, тим більше ускладнював проблему збереження контролю над підкореними народами. Кожен крок Гітлера вперед збільшував для нього небезпеку посковзнутися. Для Великобританії проблема була простіша, хоча теж не з легких. Вона мала триматися до того часу, поки Гітлер, як свого часу Наполеон, не зробив би непоправної помилки. На щастя для Англії, така помилка була зроблена Гітлером раніше, ніж її становище стало катастрофічним. Помилка стала непоправною, тому що у питаннях оборонної стратегії Гітлер аж ніяк не мав такого чуття, як у питаннях наступальної стратегії. Надзвичайний розмах колишніх успіхів привів Гітлера, як і Наполеона, до переконання, що тільки через наступ він може вирішити всі свої проблеми.
