Хочу привітати Вас, брати і сестри українці, з Вербною неділею, і з Днем космонавтики та авіації.

Сьогодні слушна нагода помислити, яким же був шлях до Неба в Олега Антонова та Сергія Корольова, творців нашого потенціалу в космонавтиці та авіації.

Саме в скрутні часи про таке й треба мислити: «Новий курс» Рузвельта – це була історія не тільки про те, як швидко нагодувати всіх стражденних, але й про кардинальну зміну технологічного укладу транспорту США. В сторону авіації, звісно.

Що в Корольова, що в Антонова інтерес до повітроплавання був антитезою життєвим обставинам: тут свою вагу мали тексти Ціолковського, а не лицемірні плакати про «тотальну мобілізацію» в Осоавіхім (він же ДОСААФ, він же нині ТСОУ).

Із Корольовим взагалі як вийшло: батьки були в перманентному процесі розлучення, вихованням хлопчика займались дідусь і бабуся. От вони якось повели внука на виступ льотчика Уточкіна, і ця подія запалила в Корольову настільки нестримний потенціал до творчості, що його не змогли погасити репресії радянської влади (Ви он співставте біографії Корольова та, наприклад, Варлама Шаламова).

А творчість Корольова мала же різноплановий характер: якщо вірити авторам сайту Warspot, космічний корабель «Восток» народився із ідеї супутникової системи, яка б займалась безпосередньою розвідкою поля боя та тилів ворожих військ; у Корольова начебто навіть був проект такої собі цілеспрямованої системи освіти для космонавтів, в рамках якої вони навіть захищали дипломні роботи із проектами власних зорельотів.

Ну а щоб зрозуміти, наскільки космонавтика втратила після смерті Корольова, просто співставте ракети Н-1 і «Енергія».

По Антонову – зроблю припущення, що немалу вагу на ТТХ літаків, які він проектував, мало вплив те, із якими жінками він тримав шлюб. В 1938-1957 році Олег Антонов мав шлюб із Єлизаветою Шахатуні, і цю пару казали, що вони наче як «два тигри в одній клітці». Потім він одружився на програмістці Ельвірі, і я так розумію, що справа побудови універсального та надійного літака ніяк неможлива без жінки із південним іменем та гарячим характером.

Є версія, що немалий вплив на Антонова та Корольова справила творчість Роберта Бартіні. Це був син італійського аристократа, який вирішив, що «червоні літаки мають літати краще за фашистські». Бартіні міг бути Ілоном Маском свого часу, бо мав ідею – навіщо будувати дорогу інфраструктуру, якщо країну можна поєднати за допомогою літаків –екранопланів? Тільки він конкурентну боротьбу програв посередностям, тобто КБ Бєрієва (Бе-12 – ото найяскравіший виріб цього КБ).

Якщо мовити про сьогодення – теоретично, Ан-225 мав давно стати брухтом, як це трапилось із його головним вантажем – космічним «човником» Буран. Але виявилось, що «Мрія» дуже помічна в оперативній доставці габаритних вантажів, терміново потрібних для життєзабезпечення – від гори медичних масок до енергогенераторів. На цьому тлі не слід забувати, що в ангарах «Антонова» стоїть недобудований 2-ий екземпляр Ан-225, і що «Мрія» взялась не на рівному місці, а тому що для космічної програми вантажного 3М став недостатнім.

Нинішня пандемія взагалі примусила до феєричних відкриттів у сфері авіації – наприклад, голландці раптово для себе виявили, що старими вантажними «Боїнг-747» вантажі возити все ж вигідніше;

інші літуни виявили, що переобладнані пасажирські «борти» краще використовувати для перевезення маржинальних товарів – наприклад, 40 тонн яєць із України до Ізраїлю напередодні Песаху, чи поштових посилок.

На цьому тлі в нас просто злочинно простоює модерністський проект із організації авіахабу в Білій Церкві, на базі місцевого АРЗ та аеродрому. Там мала би поєднатись регулярне ремонтування крупногабаритних літаків та оперативна перевалка вантажів із України до Китаю — під'їзна залізнична гілка є, та й до портів недалеко.

По-хорошому, уряд мав би зараз говорити не стільки про «нові санітарні стандарти життя», але й про певну «роз-централізацію» економіки, аби мінімізувати вплив хвороб на економічний процес. І в даному ракурсі було б доречно, аби в Україні з'явилась «друга космічна столиця» — Житомир. Тим більш, що необхідні підвалини місцевий аграрний університет уже заклав.

Якщо вже міркувати про «нові санітарні стандарти життя», то й слід міркувати про певне «роз-зосередження» транспортних потоків, і тому числі – й збільшення активності авіатранспорту та реанімація невеликих регіональних летовищ. У цьому випадку буде дуже доречно повернутись до проекту Ан-3 – реанімація «кукурузника» Ан-2, тільки із турбогвинтовим двигуном від «Мотор-Січ». Просто сучасні реактивні літаки вимагають довгі злітно-посадкові смуги, на облаштування яких в місцевих бюджетах зазвичай грошей нема.

Виявилось, що наша країна настільки бідна, що не може собі дозволити оперативне перекидання вантажів не лише гігантами Ан-124 та Ан-225, але й навіть Іл-76. Але ж у нашому розпорядженні є економічніший літак – Ан-70. Можливо, пора нарешті почати його виробляти, по 2 екземпляри на рік, як це обіцяв ще Гриценко як міністр оборони за часів Ющенка.

Зараз для громадськості стало актуальніше інше питання – як не дати країні сповзти в лабети росіян. Але в даному випадку власні зусилля по розвитку авіаційної та космічної програм – це якраз гідна відповідь агресору. Наприклад, в число втрат на 200 мільярдів доларів від розкрадання армії входять і два втрачені унікальні судна для моніторингу космічної обстановки. Їх ЧФ РФ вкрав собі, а потім продав індусам на металобрухт. Проросійські політики люблять переповідати міф, що «відновлення економічних зв'язків із Росією – це нове життя технологічним галузям економіки», космічній промисловості зокрема. Хтось же має нагадати, що якраз росіяни і пустили те ж КБ «Південне» в штопор своїми інформатаками, бо не хотіли визнавати власної конструкторської помилки. Вони ж поставили на ракету «Антарес» модифікований двигун від бомбардувальника Ту-22М3 так, наче забули, що режими роботи авіаційних та космічних двигунів – зовсім різні. І коли запуск «Антаресу» провалився, то росіяни у всьому звинуватили погану якість збірки на «Південному».

Врешті, у світі після чергового катаклізму найбільше виграють нації, що здатні показати не стільки економічний, як творчий потенціал. Чому свого американці впали у «Велику депресію»? Бо повірили в фейк про масштабність радянської індустріалізації на тлі власного падіння промислового виробництва. Чому американці змогли вибратись із «Великої депресії»? Бо змогли показати собі та світу, що навіть напівголодними можуть займатись речами, що дають процвітання завтра, тобто будівництво летовищ, гідроелектростанцій, доріг та мостів.