18 березня — день, коли у мене забрали Крим. Зрозумійте правильно, Крим був, є і буде українським. Водночас з часу так званого «воссоединения» — акту грабунку росією АРК всупереч міжнародному праву минуло вже 9 років. У вимірі людського життя для когось це 15%, для когось 20% від того, скільки відміряв Господь чи доля.

У мене з часу анексії народилося троє синів. Старший вже завершує третій клас. Їхня мати – моя дружина втратила нормальний зв'язок з власною родиною в Криму. Дійшло до того, що вона декілька років тому не змогла вчасно потрапити на похорон власної матері у зв'язку з гальмуванням на т.зв. «російському кордоні». Теща була з проукраїнськими поглядами, але не хотіла покидати Крим, «бо це Україна і туди обов'язково повернеться нормальна влада». Не дочекалась.

За час анексії я був декілька разів на півострові та особисто спостерігав, як це прекрасне місце перетворюють на озброєну фортецю. Бачив і будівництво Кримського мосту. Місцеве повітря більше не мало ноток свободи та вільного польоту.

Крим перестав бути комфортним для кримчан і навіть для відпочивальників. Всі інфраструктурні проєкти реалізовувались з подвійною метою, передусім для потреб військових, а також «відкатні бульбашки». На федеральних будівництвах працювали приїзджі з росії. Армія, енергетики, будівельники, чиновники – всі з росії. Завезли за різними підрахунками від півмільйона до мільйона росіян. Відбувся демографічний злочин.

Місцеві, хто не мав стосунку до колаборантів, зводили кінці з кінцями. Разом з тим, об'єктивно, у перші роки окупант підкупив пенсіонерів завдяки різниці в грошовому забезпеченні. Але й те було знівельоване за декілька років.

Особливий біль – це кримські татари. Те, що відбувається останні 9 років, я б назвав повзучою депортацією. Цей великий народ – Киримли – просто витискають з півострова. Діяльність Меджлісу – поза законом. Відбуваються відкриті політичні репресії.

Російська мова повсюдно. Формально, на півострові діє три державні мови: російська, українська та кримськотатарська. Але використання української чи кримськотатарської в реалі розцінюється як вияв антиросійської діяльності, карається штрафами та кримінальними справами. Ми всі знайомі з нещодавніми заявами колаборанта Аксьонова, який натравлює силовиків на бізнес та звичайних громадян просто за виконання українських пісень.

Крим сьогодні – це путінське потьомкінське село, вітрина кремля. Яка, втім, повністю склалась після початку повномасштабної війни в Україні. Кримчани себе самозаспокоювали, що закривши очі на анексію Криму рф, вони оминуть долі розпаленого тією ж росією Донбасу. Але ця велика війна 2022-2023 року по факту почалась тоді на півострові захопленням будівлі кримського парламенту і розгону проукраїнського мітингу Меджлісу. Також можна згадати російські медалі з чіткою датою початку – 20 лютого 2014-го.

Крим мусить повернутись під контроль України, оскільки це ознаменує торжество справедливості. Пам'ятаю своє піднесення, коли перша Кримська платформа зібрала 46 учасників. А друга — взагалі 60. Україна почала складний і довгий дипломатичний шлях, що міг розтягнутись на десятки років. Але є одне але. Росія своєю агресією  сама форсувала події, пришвидшивши їх у геометричній прогресії.

Очевидно, що Україна нині має політичну волю на використання всіх засобів для повернення Криму під свій контроль.

Ми вже планомірно і точково знищуємо військові об'єкти окупаційних сил, розширюючи відповідну діяльність. Сьогоднішній неанонсований візит в Крим путіна, орден на затримання якого видав Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, відбувся не лише з пропагандистською метою. Очевидно, кремлівський очільник, якого вже мають затримати у 123 країнах, не довіряє своїм горе-генералам і приїхав особисто проконтролювати підготовку до оборони. Путін розуміє, що впаде кремлівський окупаційний режим в Криму – впаде все. Передусім жертвою цього виру стане сам путін і його колективне вираження.

І вони цього бояться. А страх – це вже перша ознака їхнього програшу.

Як каже Дмитро Сіманський, «Крим, скоро вже».