Сиджу на лавочці, п'ю каву.
(Спасіба мєру Труханову, очінь харашо, єсть на чьом сідєть, ага, я благодарний)
Поруч сидять дві симпатичні дівчинки, і в однієї з них велике горе.
Пропав моряк.
-Ну, он пісал, звоніл, а тєпєрь нє пішет, Альон. Можєт, случілос што?
- Оль, ну што случілос, другой он пішєт, занят.
- Скотінаа. Я єті ногті спєціально сдєлала, думала, сходім с нім куда-то сєводня. Ну что єму іщо надо?
Альона всхліпує, закочує очі, драматично, як х¥й₴ва актриса російського дешевого серіалу прикладає руку з великим, і від того страшним манікюром до свого білого чола.
Напевно, на серіалах і репетірувала цей жест відчаю.
Поруч проходе пара хлопців, і кидають дівчатам підкат в стилі пубертатних дев'ятикласників.
- А можна с мамой вашєй познакомітса, дєвушка?
- Одін уже познакомілса. І пропал. — каже Альона, киваючи на театральну бідосю.
- А ти моряк? — питає Оля, посміхаючись. Великі нігті, які вона зробила заради моряка, заважають обережно змахнути невчасну сльозу.
- Може той моряк ніколи не показував їй своє обличчя, тому вона буде питати кожного? — подумалось мені.
Я ще півхвилини дивився на її великі нігті, але в мені не було нічого морського, тому, їй було абсолютно байдуже.
Я повільно допив каву, і вирішив написати тут.
Моряк, якщо ти це читаєш, знайдись. Не вганяй Олю в депресію.
#тайтаке
#пгтодєсочка
