Домашнє насильство не перестає бути актуальною темою для українського суспільства. За даними дослідження UNFPA, OSCE та UN Women, кожна четверта українка у віці від 15 до 49 років хоч раз у житті зазнавала сексуального чи фізичного насильства.
Побиття і спроба зґвалтування жінки у поїзді, Кагарлик — це лише останні і найгучніші приклади того, з чим чимало жінок стикаються щодня. Такі випадки змушують нас повертатися до дискусії про те, чи можемо ми все ж цьому запобігти?
Важливу роль у запобіганні домашньому насильству грає не лише поліція, але і суд, який призначає покарання кривднику, притягає до відповідальності і виносить обмежувальні приписи. Однак наскільки ефективно працює судовий захист для постраждалих?
Що каже закон?
В Україні досить розгалужене законодавство у сфері протидії домашньому насильству. Перш за все, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», який набрав чинності у 2019 році. Він вводить чимало важливих понять у юридичну площину, наприклад, визначає економічне насильство, психологічне насильство. Також ним передбачені обмежувальні приписи (у тому числі термінові — їх видає Нацполіція для швидкого припинення насильства, без рішення суду), програми для кривдників та постраждалих осіб. Загалом, цей закон є основою і фундаментом захисту від домашнього насильства.
Але очевидно, що покарання за насильство встановлюється іншими актами. Домашнє насильство наявне у двох кодексах — Кримінальному (ККУ) та КУпАПі (Кодексі України про адміністративні правопорушення).
Стаття 126-1 ККУ регулює більш тяжкі випадки домашнього насильства: якщо воно призвело до розладів здоров'я, втрати працездатності тощо. Більш «легка» форма відповідальності — адміністративна, передбачена статтею 173-2. Під неї підпадає насильство, що не призвело до тілесних ушкоджень, різноманітні образи, погрози та шантаж. Також сюди включається відповідальність за невиконання термінового обмежувального припису.
Photo by Melanie Wasser on Unsplash
Якщо за тяжкі випадки насильства, особливо щодо дітей, кривдник може потрапити за ґрати, то більшість дій підпадають саме під адміністративну відповідальність, за яку найчастіше призначають штраф або громадські роботи. Часто таке покарання називають неефективним, адже штраф лягає тягарем на сімейний бюджет, отже, карає усю родину, а не лише кривдника. Також це може зменшити кількість звернень до суду і в поліцію: який сенс в усіх цих юридичних процедурах, якщо у підсумку платити з сімейної кишені?
Відповідає кривдник, а не уся родина
Саме на неефективності штрафів часто наголошує Нацполіція та самі постраждалі. Хоча за статтею 173-2 КУпАП можуть призначити і арешт, і громадські роботи, штрафи залишаються дуже поширеними. За словами судді Дніпровського районного суду Києва Віри Левко, органи пробації часто самі просять замінити призначені громадські роботи на штраф.
«Призначаючи громадські роботи, чомусь у нас є проблеми з органом пробації, бо вони часто присилають подання на заміну громадських робіт на штраф, мотивуючи тим, що особа просто відмовляється виконувати роботи», — зазначила Віра Левко під час онлайн-дискусії «Поліція VS Домашнє насильство. Хто захистить від кривдника?»
При цьому залишається достатньо високий судовий збір — 420 гривень. Виходить, що на кривдника можуть накласти штраф менший, ніж судовий збір, а навіть якщо суд обере іншу санкцію, сплатити збір доведеться з сімейного бюджету.
За словами пані Левко, ефективні штрафи до колишніх співмешканців. У таких випадках відсутній спільний сімейний бюджет, і якщо людина продовжує переслідувати та кривдити колишнього партнера, то штраф може бути підходящою санкцією.
Photo by Kelly Sikkema on Unsplash
Низька ефективність наявних санкцій очевидна і для народних депутатів. Наразі у Верховній Раді зареєстровано два законопроекти зі змінами до КУпАП. Перший пропонує підвищити штрафи: зараз максимальний штраф — 680 гривень, пропонується ж збільшити його у 100 разів. Альтернативний цьому законопроект пропонує більше змін.
Хоча його текст поки не доступний на порталі Верховної Ради [на момент написання статті, 5.08], ключові положення проекту закону №3908-1 наводить на своїй сторінці у Facebook його співавторка, нардепка Марина Бардіна. Так, пропонується збільшити термін адміністративного арешту, який може застосовуватися до кривдника, до 10 діб. Також важливе інше нововведення — можливість розгляду справ про домашнє насильство без присутності кривдника. Це дозволить не втрачати час на винесення постанов про привід і дійсно оперативно реагувати на випадки насильства. Окрім цього, автори пропонують «запровадити можливість призначення санкції за порушення статті 173-2 КУпАП у вигляді суспільно корисних робіт з одночасним спрямуванням коштів за виконання таких робіт постраждалій особі».
Не менш важливе у добу збройного конфлікту і інше положення: притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства військовослужбовців на загальних підставах. Це є дуже важливим уточненням, яке відповідає найкращим світовим практикам, і яке рекомендували Україні ще у 2017 році, коли наша країна надсилала свою періодичну доповідь до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.
Коментуючи перший законопроект, Марина Бардіна зазначила: «Ми категорично не погоджуємося із пропозицією підняти штрафи за домашнє насильство. На цій же позиції із нами Національна школа суддів та Нацполіція. Адже штрафи найчастіше платяться із сімейного бюджету і є покаранням, у першу чергу, для родини кривдника». Допомагали у розробці цього законопроекту Урядова уповноважена з ґендерної політики Катерина Левченко і Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем».
Якщо проголосувати за таку ініціативу вдасться і вона буде правильно імплементована, це може покращити становище постраждалих і додати корисних інструментів суддям. Однак для ефективного судового захисту цього все одно замало. Наприклад, арешт не завжди може вчасно вирішити проблему насильства, адже кривднику надається час на апеляцію, потім рішення проходить через канцелярію. Отже у будь-якому разі ця санкція не дає бажаного результату — швидкого реагування. До того ж, інші супутні проблеми нікуди не зникнуть.
З чим стикається суд у справах про домашнє насильство?
Недосконалість санкцій — далеко не єдина проблема, яка заважає суддям якісно вирішувати справи про домашнє насильство. Багато чого залежить від роботи поліції, адже адміністративний протокол, складений з помилками або неналежним чином, досить легко оскаржити та уникнути відповідальності. Однак Василь Богдан, начальник відділу превентивних заходів та протидії домашньому насильству у Нацполіції, зазначає, що поліцейські постійно проходять навчання. Також він наголошував, що судді трактують законодавство зі своєї сторони, відповідно, в Україні немає єдиної судової практики у справах про домашнє насильство.
Тим не менш, постійне навчання проходять не лише поліцейські, але і судді. Національна школа суддів має курс «Особливості розгляду справ, пов'язаних з домашнім насильством». Також курс для суддів, поліцейських та держслужбовців пропонує і Рада Європи.
Photo by Tingey Injury Law Firm on Unsplash
Проте справи про домашнє насильство, незважаючи на навчання, все одно часто закриваються. Суддя Віра Левко серед причин закриття справ чи їх повернення називає недосконалі матеріали: наприклад, до суду передається лише протокол про домашнє насильство і рапорт працівника поліції. Інколи навіть між цими документами бувають невідповідності: у протоколі описано фізичне насильство, а правоохоронець у рапорті повідомляє про психологічне. Через вказання нереальних адрес або навпаки, невказання жодних контактів, суд не має можливості заслухати потерпілу.
«Не зазначається особа потерпілої, деколи не зазначаються взагалі родинні відносини, чому саме це сімейне насильство, щодо кого воно було вчинене. <...> Коли не вказано ні номеру телефону потерпілої, ні адреси проживання, це унеможливлює її участь у судовому засіданні», — наголошує пані Левко.
Також можна зустріти випадки, коли, всупереч вимогам закону, відомості про домашнє насильство не вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Відомо також про випадки, коли справа подається до суду за частиною 2 статті 173-2 КУпАП (повторне вчинення насильства), однак не додається жодних доказів повторюваності.
Важливою для постійності практики судів є діяльність Верховного Суду. Наприклад, у нещодавньому рішенні Касаційний кримінальний суд перекваліфікував замах на вбивство на нанесення тяжких тілесних ушкоджень при самозахисті. У справі обвинуваченою проходила жінка, що потерпала від домашнього насильства, і суд визнав її дії самообороною, хоча і перевищеною. Таке незначне на перший погляд рішення закладає фундамент для більш справедливого розгляду подальших справ, а ще — свідчить про зміну парадигми сприйняття домашнього насильства як чогось несерйозного чи такого, що варто просто перетерпіти.
Також у 2019 році Верховний Суд прийняв не менш важливе рішення, визначивши, що під ознаки домашнього насильства можуть підпадати різні злочини, якщо вони скоюються в межах сім'ї чи місця проживання.
Україна постійно робить кроки у напрямку вдосконалення захисту від домашнього насильства, однак ці кроки рідко можна назвати ґрунтовними та всеосяжними. Допоки складаються неякісні протоколи, надсилаються неповні матеріали та затягується розгляд справ, люди продовжують гинути від домашнього та гендерно зумовленого насильства.
Нові ідеї та вдосконалення законів є безперечно цінними і покращують становище, однак досить багато ще треба вдосконалити. При чому не тільки на законодавчому (зміни до кодексів) чи міжнародному (ратифікація Стамбульської конвенції), а й на побутовому і психологічному рівні. Ні, домашнє насильство не може бути особистою справою. Ні, постраждала не винна, не провокувала, не «доводила». Так, за це покарають.
Така зміна світогляду, разом з докорінними реформами судової та правохоронної систем, зможе врятувати не одне життя.
