«Не хочу у це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все.
Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними.
Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю…», – повідомила сьогодні, 21 лютого 2024 року, Роксоляна Хмара – дружина Степана Хмари (Facebook: Степан Хмара разом з Rocksolyana Khmara, 12:43).
Вже закінчили свій земний шлях мої соратники Левко Лук'яненко, Олег Панчук, Дмитро Павличко (мої одкровення про них я написав у своїх сердечних споминах – відповідно «Герої не вмирають!», «С.У.М., Український Громадянине-Патріоте!» та «Світлої пам'яті Громадянина й Поета. С.У.М., Великий Українцю і соратнику!»)…
Й ось тепер відійшов у Вічність народжений 12 жовтня 1937 року Український Патріот, совєтскій дисидент, багатолітній політв'язень совєтскіх концлагєрєй, правозахисник, борець за незалежність України в XX столітті, відомий український політик, народний депутат України І, ІІ і ІV скликань, Герой України Степан Ількович Хмара – ще один мій соратник, із котрим мені випала честь разом утверджувати українську незалежність під час нашої спільної парламентсько-депутатської діяльності: як же ж боляче було дізнатися цю сумну звістку!
Степан Хмара був Борцем за українську справу, котрий безкомпромісно та полум'яно відстоював свою точку зору, свідченням чому є й наведена нижче світлина, на якій зафіксована мить 6 жовтня
2005 року, коли він під час пленарного засідання Верховної Ради України емоційно висловлює своє невдоволення якимись діями депутата Павла Мовчана, котрий сидить переді мною (суті дискусії я вже, на жаль не пам'ятаю), й таким же мій колега був і на міжнародній арені, як ось на пленарному засіданні Парламентської Асамблеї НАТО 15 листопада 2005 року в Копенгагені (Данія), у роботі
котрої брала участь делегація Верховної Ради України в ПА НАТО, він також глибоко розумів усю страшну небезпеку для всього українського, джерелом якої є РоССія зі своїм «руССкім міром» під більшовицько-комуністичними чи імперськими символами, про що йдеться на сторінках моєї праці «Україно, ти нарешті дочекалася! Через 31 рік…».
Давно ми зі Степаном Ільковичем не бачилися особисто й трохи менше, як розмовляли по мобільному телефону – життя вносить свої корективи.
Тепер уже ніколи не побачимося і не поспілкуємося й не поспілкуємося навіть дистанційно, бо його номер 067 911 29 91 замовк навік.
Наше неформальне товариство українських політиків-романтиків-ідеалістів понесло непоправну втрату.
Клубок – у горлі і сльози – на очах!
С.У.М., Український Патріоте й Герою України!
Слава Україні! Героям слава!
