Та кава чи не
Та? Бентежать питання
Гострі сенсея
(із власних хоку-вправ)
Кава та українці – здавалося б, доволі буденна тема. Однак в ній заховані й фундаментальні лінгвістичні та культурні зіткнення, й історія появи кави в Європі (хтось називає її кавовою історією Юрка Кульчицького).
Кохве, кофе чи кава? Кавово-лінгвістичні етюди
У період з грудня 2015 р. по листопад 2018 р. платформа Mapiar проводила цікаве опитування, результати якого візуалізовано на запропонованій тут карті.
На ній зображено відхилення від нормованої словникової форми слів при вживанні звуків [хв] та [ф]. (Напр.: фартух — хвартух у бік хв, хвіст — фіст у бік ф).
Анкету заповнили 762 користувачі інтернету з 374 поселень в Україні та 13 поза її межами. Середній вік респондентів — 41 рік.
Середній вік опитаних, що використовують звук [ф] замість [хв], становив 37 років. (наймолодшому 16 років).
Середній вік опитаних, що вимовляють звукосполучення [хв] замість [ф] — 51 рік. (наймолодшому 17 років).
Завдяки творчості Митця й іншим бурлесково-травестійним творам укрсучліту ми сприймаємо вимову [хв] замість [ф] як жарт чи легкий книп із суржикових форм, що вживають не надто освічені посполиті. Але реальність виглядає трошки глибшою — більшість суржикових форм віддзеркалює дуже давні історичні шари нашої мови. Вони, до речі, подекуди лишилися прийнятною літературною нормою в деяких південно-слов'янських мовах (сербській, хорватській, боснійських говірках), носії яких у сиву давнину облишили свої гніздові оселі на теренах сучасної України та подалися на Балкани, рятуючись від сталевої руки Вовіка Червоне Сонечко (відомого також як князь Володимир Великий). І ніби законсервували в собі явища мовлення, що були колись притаманні й руській (давньоукраїнській) мові.
Ба більше — у передмові до вже класичного «Словаря української мови» Бориса Грінченка, виданого у 1909 р., зазначено: «Коли вже більшість українців вимовляє звук ф як хв (перед голосною, крім у) чи х (перед приголосною та перед у), ми, укладаючи словник на літеру ф, помістили в нього тільки ті слова, що для них у наших матеріалах не було дубліката зі хв чи х...».
А німець Шнайдер, що увійшов до історії як геній українського мовознавства Юрій Шевельов, зазначав, що звук [ф] не є властивим для української мови першопочатково, він – запозичений. Його входженню до мовленнєвої практики нашої мови довгий час чинився опір, коли носії мови вживали замість нього [хв], або інколи — [х] чи навіть [п].
За радянських часів вживання [ф] стало нормативним, оскільки це вкладалося в русифікаторську концепцію совітів щодо наближення української мови до російської (де звук [ф] був природним) та зросійщення українців.
Але це не могло здолати традиційних мовних звичаїв. Наприклад, у мене в одному з університетів, де я навчався в 1990-х, був викладач одного зі спецкурсів математики Панас Якович — розумний дід, що своїми сивими китастими вусами нагадував давніх запорожців. Він на лекціях постійно вживав словосполучення «грахвік хвункції».
Ось так старожитності й історія прориваються до сьогодення. [хв] лишається у побутовому вжитку в деяких верствах населення.
Знаний популяризатор української мови – відомий письменник, публіцист, історик, краєзнавець та музикант зі Львова Ілько Лемко – не бачить в цьому жодної трагедії: «Моя бабця по татові з Малої Виски Херсонської губернії (народилася 1898 року) завжди казала хвабрика і фіст. Отож, нічого особливого, що звук [ф] вона вимовляла як хв, а [хв] (хвіст) навпаки як [ф]. Натомість у Галичині звук [f] завше був нормативним. В українців різних регіонів дуже мало орфоепічних розбіжностей, наприклад, на відміну від Німеччини чи Італії. Так що у нас більше підстав для єднання».
… Назва класичного трунку опинилася на перетині всіх цих орфоепічних та фонетичних зіткнень. Русизм «кофе», суржикова форма «кохве» із відгоміном давньоруського [хв] та сучасна літературна назва «кава» сплелися на теренах Дикого Поля у незбагненний вінегрет.
Саме тому дотепно виглядають і творчість Митця у дотику до «кохве» в його бурлесковій повісті «Герой нашого часу», й іронічні вірші наших сучасників, що народилися на хвилі різних хвиль карантинних обмежень 2020-2021 рр. та надихалися, знову ж таки, творчістю Митця:
***
Олег Максименко:
Якщо втомився в карантині
І ще не їздить твій транвай,
Зайди нарешті випий кохве
Або..какаво.. Або чай...
***
Вже ж можна вийти з кабінєту
Пройтись по датскім взмор'ю знов
До кохве не забудь канхвету
Бо вкусний «Тузік» — це любов! .
Шлях кави, або про українців у Відні
Попри лінгвістичний двобій звуків [хв] та [ф] в українській мові та бурлесково-іронічні літературні твори укрсучліту, де дотепно вживають суржикове слово «кохве», кава єднає світ. І це слово звучить геополітично, потужно – різними мовами. Kahve турецькою мовою, kafu сербською мовою (та деякими боснійськими діалектами), kahva (деякими іншими боснійським говірками), kava українською, хорватською та польською мовами (за правилами польського правопису – kawa) тощо.
Нам потрібно цмулити каву повсякчас, насолоджуючись тонким смаком цього трунку, забувши про лінгвістичні варіації.
А от про що варто пам'ятати – так це про історичний шлях кави з Туреччини до Старої Європи. Її почали споживати на теренах Австро-Угорської імперії. А сталося це завдяки українцеві – шляхтичу гербу Сас з тихого села Кульчиці на сучасній Самбірщині у Львівській області.
Юрко Кульчицький (нім. Georg Franz Kolschitzky, пол. Jerzy Franciszek Kulczycki, 1640, Кульчиці, Руське воєводство — 20 лютого 1694, Відень) —перекладач та розвідник Закоханого Короля (короля Речи Посполитої Яна Собеського), герой Віденської битви 1683 року. Він був поліглотом (знав османську, угорську, сербську, румунську і німецьку мови).
Шлях українця до слави піонера європейського кавоваріння розпочався на території сучасного віденського парку Шенбрунн, де в 1683 р. саме зіткнулися війська Османської імперії та армії об'єднаної Європи під орудою Яна Собеського. Юрко Кульчицький тоді перебував у зеніті своєї військової кар'єри – він як розвідник забезпечив ставку Яна Собеського важливою інформацією про диспозицію турків, що стала ключовим чинником успіху армій, очолюваних Закоханим Королем.
Завдяки цьому він отримав можливість виходу на почесну пенсію та шалену грошову винагороду, а також кілька десятків мішків кавових зерен із обозів османської ставки.
Так Юрко Кульчицький оселився у Відні, ставши підприємцем та власником однієї з перших віденських кав'ярень («Під синьою пляшкою"). Він також вважається автором рецепту віденської кави.
У Відні на честь нього встановлено пам'ятник та названо маленький провулочок (Kolschitzkygasse). Також пам'ятник Юркові Кульчицькому встановлено у Львові (на моєму фото).
Кава знайшла свою шану в Європі. І з огляду на це, зовсім з іншого боку можна прочитати ті знані поезії Юрка Позаяка: "Сиджу в кав'ярні, цмулю каву …".
23-26 січня 2021 р.
