- Така маленька дівчинка, а таке тяжке носите. Дайте сюди, — каже чоловік, що привіз допомогу.
- Та я донесу.
- Дайте хоч зараз побути джентельменом, будь ласка, — наполягає він.
- Ну, добре, тримайте, побуду таки маленькою дівчинкою, а не волонтером — «бєсполим сущєством».
 
Насправді наші чоловіки нас бережуть, але ми сильніші, ніж навіть самі про себе думаємо.
Я реально повірила у бувальщину про те, що при завоюванні Вейнсберга в 1140 році король Священної Римської імперії Конрад III дозволив покинути зруйноване місто жінкам і винести те, що вони побажають, а ті винесли на плечах своїх чоловіків. Це реально.
 
Якщо нас немає в мережі, ми не записуємо сторіз чи ми не беремо телефони, коли ви телефонуєте, значить ми пакуємо щонайменше на дві бригади, виносимо мілітарки, складаємо допомогу на деблоковані і деокуповані населенні пункти, розвозимо продукти і речі тим, хто потребує.
І у нас, звичайно, є свої маленькі радощі. Коли нам приходить необхідне від друзів з-за кордону. Коли з передової дзвонять радісні хлопці, до яких таки дійшла наша допомога. Коли ми маємо свої три хвилини на каву і обійми одне з одним.
 
Працюємо далі для перемоги.
 
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)