Вчора моя подруга продюсер сказала мені, що з моєї сторінки на ФБ абсолютно не зрозуміло, що я художниця. Та й взагалі нічого особливо не зрозуміло про мене саму.
Таня сказала, що знає тільки, що я пишу вірші, і, якби інша наша спільна подруга про мене не розповідала, все інше було б абсолютно неочевидно.
Я почала гортати свою стрічку і погодилась: війна поїдає величезний шматок мого життя, а все, з чим я іду до людей, стосується волонтерки та військових. Хоч я і намагаюся розділяти все це між сторінками, і скажімо, більше про волонтерку зараз є на сторінці ГО «Волонтерське обʼєднання АЇР». Але збори це все ж завжди щось більш особисте, тому вони зазвичай публікуються на моїй сторінці.
І я подумала, що мені не вистачає мистецтва у вирі всіх подій, але я не бачу наразі цьому місця, принаймні в публічній площині свого життя. Музикою, картинами, ескізами до проєктів, фотографіями, ідеями видань я ділюсь із таким маленьким колом людей, що пальців однієї руки може бути навіть забагато, аби їх назвати. Хоча, звичайно, я випромінюю назагал все, що повʼязане зі Словом. Воно — моя зброя і щит, і твердиня. Тож його я застосовую багато і плідно — навіть просочуються якісь віршовані та прозові тексти назовні. Хоча всі вони теж про війну тим чи іншим боком.
Коротше, я не знаю, чи буду багато оприлюднювати на ФБ, бо тут трапляється і робоча інформація, і офіційна, а перетворювати сторінку на суцільну еклектику не хочеться. Але у мене є мій Патреон, який робився під нездійснений проєкт, перебитий повномасштабним вторгненням, а потім діяв як сторінка для підтримки моєї волонтерської діяльності, на яку у мене ніколи не було часу. Зараз я трохи її оживляю і буду додавати туди різне, що не вписується нікуди. Обіцяю своїм підписникам там якісь ексклюзивні матеріали, бо наразі все у відкритому доступі. Тож, якщо ви хочете підтримати і волонтера в мені, і митця, там буде щось цікаве для вас. І от там від еклектики ви точно нікуди не дінетесь.
