— Та виключи ти ту сирену в телефоні! Сюди вже не прилетить, — кричить до свого товариша напівголий Русік, визираючи з-під капоту. — Тут уже немає куди прилітати.
Повітря прогрілося до сорока градусів. Якщо стояти на асфальті, кросівки помалу починають у ньому грузнути. Двадцять хвилин тому у нас від спеки і тиску зірвало газовий клапан, а на заправці мало не закипіла цистерна з газом, з якої ми, власне, у той момент заправлялися.
Стрімкий холодний дощ із чорної хмари, що прилетіла буквально нізвідки, вгомонив цистерну, а Русік — газову установку в нашій автівці.
Це село моєї бабці, татової мами. Розбите під нуль, з кількістю населення, зменшеною рівно у сто разів. Двадцять три людини з двох тисяч двісті сорока, які жили тут до повномасштабного вторгнення рф. Всі вони тут, при розпеченій дорозі: торгують на місцевому базарчику, працюють на заправці і у Русіка на СТО.
Русік знає і вміє все. До нього посилають всіх. Без нього ми б очевидно мали чималу прогалину в обороні й постачанні. Без жартів. Коцуперде, чорне, ніби смолою облите, вічно усміхнене божество допомагає дивним мандрівникам, які мотаються з пекла і у пекло — хто в службі, хто в дружбі.
— Чого ти йому не заплатив?
— Він не взяв. Він хотів кави. Я віддав йому свою каву з заправки. Не встиг же навіть надпити.
Тут буде дуже страшно в листопаді, коли зійде вся зелень. Я вже таке бачила. Доки на деревах є листя, а під ногами — бурʼяни, будь-яке розбите село чи містечко має відносно непоганий вигляд. Коли оголюються попелища — ніби морок падає. З обгорілих залишків будинків постають привиди й ходять пустими холодними вулицями, намагаючись впізнати бодай щось.
Але поки що тут сонячно і зелено. Люди сміються так, ніби їм є де жити, а за декілька кілометрів не гримить фронт. І всюди кавуни. Мені зовсім невтямки, як вони їх стільки виростили на своїх замінованих полях.
Я тримаю на долоні промінчики, дивлюсь у неосяжний простір розтрощених снарядами хат і дивуюсь:
— Про який вибір говорять люди? Немає ж ніякого вибору. Який лишається вибір після того, як твоє родове село ворог розбиває до долівок? Хіба ми можемо зараз робити щось інше, окрім, як воювати?
Русік допиває каву і дуже кінематографічно розчиняється у світлі сонця, що сідає. Серед згорених хат біліє новенька тепличка. Sator Arepo tenet opera rotas — Посівач Арепо тримає колеса в ділі. Сіячі крутять колесо нашої реальності. Русік крутить гайки в автівках, які повинні доїхати до пункту призначення.
https://ecency.com/hive-165469/@kavunchik/rusik-posivach-arepo-trimaye-kolesa
На оптику та дрони для війська можна задонатити сюди:
5168755460187145 (Приват)
4441114420794578 (Моно)
Patreon: https://www.patreon.com/ptbz
PayPal: [email protected]
https://send.monobank.ua/jar/6F29cwrvc3
