Gala Kavun: " Ну, це бучанці. Вони багато бачили…"

Ми з Вікою повертаємо до її улюбленої кав'ярні в Бучі, шоб поснідати. Говоримо про те, чому зараз морально важко їздити закордон.

Віка нагадує мені, що, коли влітку ми їздили в Європу за мілітаркою, то виїжджали з Києва під потужним ракетним обстрілом. Я не пам"ятаю цього. Чому я не пам"ятаю цього?

ЖК, де знаходиться кав"ярня, обвішаний жовто-блакитними прапорами. На кожному поверсі у кожному будинку в когось та й висить прапор. Віка звертає на це мою увагу.

- І правда, — кажу я. — Дивись і там, і он там. І на вході до кав"ярні.
- Ну, це бучанці. Вони багато бачили… — відповідає Віка.

Ми заходимо в кав"ярню, замовляємо сніданки, обговорюємо шось недоговорене з вечора, говоримо про проживання війни, і те, через що зараз доводиться проходити фронтовим містам, таким, як Херсон.

Я обдумую поїздку на Південь, яка має стартувати за декілька годин і паралельно страждаю через шолом, погану якість якого виявили на ранньому етапі. Але сам факт дуже мене бентежить.

"Ти можеш подумати про те, що вони відкличуть партію і це врятує багато життів", — заспокоює мене Віка. Та мені все одно тривожно.

Нам приносять страви.

- Рада вас бачити, — говорить Віка до офіціантки, яка обслуговувала її багато років перед повномасштабним вторгненням.
- І я вас, — посміхається та. — Ви нещодавно повернулись?
- Ні, давно.

Вони обмінюються своїми думками та емоціями щодо того, що заклад відновив роботу, а Буча потихеньку відновлюється.

- Ми так радіємо, коли бачимо наших довоєнних гостей. За ці роки люди стали, ніби рідня. Добре, що з вами все добре, — говорить офіціантка.

У неї мокріють очі і вона відвертається. Здається, у Віки подібна реакція. Я вже досолюю слізьми грецький салат.

***
Ми їдемо на зупинку в Гостомелі, де я маю зловити маршрутку до Академмістечка. Навколо всі копошаться, прибирають сміття, хтось щось будує, хтось відбудовує. Українці такі. Прийшов ворог: побив, розтрощив. Дали йому тягла, і знову як ті мурашечки — будують, будують.

Навпроти зупинки — розстріляний паркан.

- У квітні минулого року ми приїхали в Горенку, фотографували ці прострілені паркани, до нас виходили люди і казали, що вже порихтували їх і встановили на місце те, що було завалено, — кажу я. — Чомусь для нас важливо, щоб наші ворота і паркани мали нормальний вигляд навіть у ненормальних умовах. Щоб були рівними навіть, якщо вони прострілені.
- А навколо отворів від куль і уламків снарядів були намальовані квіточки, — киває Віка.

Між тим, цього тижня вже має бути зовсім тепло.