Два роки Помісній церкві. Одна з тих подій, яка, здавалося, могла б ніколи не статися. Але сталася. Не сама собою, звичайно, а надзвичайними зусиллями багатьох людей. Сьогодні багато хто згадує емоції, які вирували у цей день два роки тому. Ті хвилювання, переживання, і, зрештою радість від причетності до чогось грандіозного.
І я згадую. Але ще думаю і про те, як виросла церква за ці два роки. І що жодного разу вона не розчарувала. Це українська церква для українського народу. Тому вона допомагає українським лікарям і опікується пам'яттю про полеглих українських військових. Тому вона на передовій боротьби українців проти російського агресора. Тому вона допомагає тим мешканцям України, які опинилися у скрутному становищі. Тому вона має предстоятеля, який не «внєпалітікі», коли йдеться про Голодомор, репресії, мову чи війну. Йому не байдуже до порушень прав людини, проблем домашнього насильства, фізичного і психологічного здоров'я українців.
«Ми гідні бути вільними! Адже свобода – це дар Господній. Промислом Божим український народ сьогодні має духовну і державну незалежність, свою мову, віру, самобутню культуру, тисячолітні традиції, славну історію. А найголовніше – ми вільні творити власне майбутнє,» — написав Митрополит Епіфаній у День Свободи і Гідності.
А ось ще одна цитата: «...ми радіємо з того, що маємо можливість молитися в помісній Православній Церкві України рідною мовою. Щиро подякуймо українським воїнам, які продовжують захищати нас із вами та цінності нашого народу, а також всім людям, хто оберігав та не припиняє дбати про рідну українську мову.»
Наша церква — зі своїм народом. Не можна не радіти з цього приводу навіть у нелегкі часи.
Про соціальне служіння ПЦУ та про те, як долучитися до допомоги іншим, можна дізнатися тут, а також на цій сторінці.
Архівні світлини в Instagram: @unrukraina
Освітній історичний проект в Telegram: @unrukraine
