Не встигли підбити підсумки місцевих виборів в Україні (офіційно цей процес триває), як країну охопила справжня політична криза. Рішення Конституційного Суду України, який розглянув конституційне подання депутатів від «ОПЗЖ» та кількох представників депутатської групи «За майбутнє», захопило владу зненацька.
Конституційний Суд визнав неконституційною норму Кримінального кодексу про кримінальне покарання за неправдиве декларування статків та витрат і фактично залишив від НАЗК лише гарну оболонку. Відверто кажучи, багатьом політикам це рішення сподобалося, щоправда, не всі вони наважуються це визнати. Після сигналу з Брюсселю, що подібний поворот подій може стати причиною для призупинення безвізового режиму між Україною та ЄС, Зеленський почав демонструвати активність.
Ще б пак: буквально три тижні тому, після саміту Україна – ЄС, він гучно заявив, що безвізу нічого не загрожує. У такий спосіб український президент відреагував на занепокоєння низки європарламентаріїв процедурою створення конкурсної комісії для відбору нового керівництва Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Тепер ситуація помітно загострилася.
У діях «ОПЗЖ» є власна логіка: з моменту утворення цієї фракції її члени взяли на озброєння відомий ленінський принцип «Чим гірше – тим краще». Не знаю, чи встигли членів другого за величиною парламентського об'єднання вакцінувати російською вакциною Sputnik V, проте ентузіазму у справі демонтажу української державності їй не бракує. Цікаво, що до спрямованого проти антикорупційних органів конституційного подання долучилися саме представники депутатської групи «За майбутнє» — нового політичного проєкту Ігоря Коломойського. Той, нагадаю, вже відмовився від образу «патріотичного олігарха» та готовий підтримати зближення з Росією, звісно, за окремим прайсом.
Рішення КСУ для Зеленського стало помітною несподіванкою, а той факт, що його не підтримали четверо суддів Конституційного Суду, призначених за президентства Порошенка, виступило новим стимулом для рішучих дій. У всякому разі, на Банковій вважають їх рішучими. Щоправда, знайти у них правовий потенціал складно. Звісно, є спокуса продовжити цькування Конституційного Суду за допомогою Міхеїла Саакашвілі, але той, як на зло, зосереджений на парламентських виборах у Грузії. Тому президенту довелося діяти аж надто прямолінійно: збирати засідання РНБО, зобов'язувати Кабінет Міністрів відновити доступ до електронних декларацій та швидко вносити на розгляд парламенту короткий як собача пісня взимку законопроєкт. Він пропонує вважати останнє рішення Конституційного Суду «нікчемним», а сам Конституційний Суд – розпустити, розпочавши консультації зі створення нового складу. Його формують у рівних долях президент, Верховна Рада та З'їзд суддів, призначаючи суддів КС на 9 років без права відкликання та повторного перепризначення.
Рішення КС обурило громадськість, яка 30 жовтня планує акцію протесту на Жилянській, де розташований Конституційний Суд. Про намір підтягнутися туди вже оголосили Володимир Парасюк та Єгор Соболєв – трохи забуті «герої вчорашніх днів». До речі, саме наприкінці жовтня 2010 року тодішній склад Конституційного Суду вирішив повернути Україну до стану президентсько-парламентської республіки. Зараз є загроза, що Україні запропонують «знести КС», звісно ж, під добрими намірами.
Але є кілька АЛЕ. По-перше, запропонований Зеленським законопроєкт помітно тхне узурпацією влади, і це відчутно навіть тому, хто нічого не знає про результати виборів до місцевих органів влади, які «Слуга народу» програла. По-друге, демонтаж Конституційного Суду навряд чи сподобається нашим західним партнерам, і вони про це скажуть доволі оперативно та чітко. По-третє, цей розвиток подій наче підтверджує кремлівську тезу про Україну як failed state (державу, що не відбулася). По-четверте, на розгляді у суддів Конституційного Суду з великою вірогідністю є не менш резонансні питання, і прискорення їх розгляду Україні може зіграти не на користь.
Замість підсумку: схоже, Україна опинилася в епіцентрі політичної спецоперації, наслідки якої можуть бути важкими для країни в цілому. Не люблю конспірології, проте погано віриться, що події навколо КС просто так співпали в часі з фінішом президентської кампанії у США. Реакція Володимира Зеленського – це реакція людини, яка звикла до наступного дубля, але у таких кризах його якраз не буде. Це очевидно, як і те, що всередині України чимало сил, які грають на падіння її легітимності, узгоджуючи дії з Кремлем.
